Юрій Андрухович. Коханці Юстиції. - Meridian Czernowitz, 2018
Нарешті «живий» класик сучасної літератури порадував нас новою книгою, названою чи то ним самим, а чи видавцем - «паранормальним» романом. Насправді, це, звичайно ж, не роман, оскільки його автор давно вже перейшов на есеїстику, а «вісім з половиною» чудових оповідань. Саме вони й складаються в своєрідний роман - з часом, пам'яттю, дитинством-юністю і, безумовно, радянської зрілістю. Більш того, об'єднує їх нехай навіть не сюжетно, але принаймні тематично - спільна риса, притаманна всім героям оповідань. Це, по-перше, пристрасть до злочинів, а по-друге, таємне кохання. В даному випадку, як бачимо з назви «роману», всі вони залежить від богині правосуддя.
Кого ж ми бачимо в цій галереї вбивць і душогубів, що населяють незвичайний епос кримінального світу, що родом із судових актів і кримінальних хронік старого Львова? Представники його строкаті і розмаїті, це і герої міських легенд, і чорнокнижники, і повстанці - вигадані, реальні, живі та мертві душі з колекції таємних пристрастей. Розбійник Самійло Немирич, таємний агент Богдан Сташинський, середньовічний чернець Альберт Віроземській, терорист Мирослав Січинський, бізнесмен Маріо Понґрац, причетний до розстрілу підпільників-націоналістів і навіть Фантомас з кінематографічного дитинства автора. «Щоб цей роман мені врешті написався, я мусив кілька разів ставати іншою людиною. Я не вигадував цих історій: вони самі мене знаходили, а я лише доповнював їх вірогідними деталями. Хотілося створити густо-насичений і в той же час абсолютно захопливий текст, від якого читачеві дуже нелегко відірватися. Судячи з реакцій перших читачів, це значною мірою вдалося», - розповідає письменник.
Ірен Роздобудько. Прилетіла ластівочка. – К.: Нора-друк, 2018
Історія в цьому романі про загадкову подію, що сталася у 1921 тягнеться у наше сьогодення, аж в Америку, де в будинку для старих людей помирає пацієнт, який називає себе братом Миколи Леонтовича. Того самого автора різдвяного Щедрика, відомого у всьому світі під назвою Carol of the Bells. Психологічної напруги оповідь сягає тоді, коли в родину головного героя, який має свою власну тайну, приходить дослідник, розповідаючи про обставини смерті українського композитора. Який впустив в хату вбивцю, оскільки знав його. Натомість таємниця цього злочину, коли «офіційно» за загадкових обставин від рук «петлюрівського» убивці загинув Леонтович, зберігалася в радянських архівах понад 80 років.
Хто насправді вбив українського генія? Роман відкриває завісу над цією загадковою історією, яка мала більшовицький слід. «Стівен посміхнувся, потираючи руки, запально заговорив: - Це ж справжній детектив! Якби я вів розслідування, то звернув би увагу на всі ці факти! Але мама має рацію - більше на те, що постріл пролунав на світанку! Тобто… Тобто, вони провели в одній кімнаті цілу ніч. Кат і жертва? Тобто, вони говорили? Про що?!»
Володимир Лис. Стара холера. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018
Черговий народний епос від визнаного майстра – це символічний двобій людини зі смертю, хоч би в які жанрові шати вбиралася оповідь, а також її герої. Наразі їх четверо, наче мушкетерів, і наробили вони за життя чимало такого, про що варто скласти цілий роман. «Хоч і рідше та все ж час од часу збиралися й теперка, постарілі, полисілі й облізлі, бо досі, як мовив колись Роман, сидів у кожного в дупі магніт, що притягав їх один до одного і всіх їх докупи. Ще сказав якось Омелян: - Мо’, доки разом ото валандаємось, то стара карга й побоїться зі своєю косою підходити».
Утім, вже на початку оповіді за всіма законами жанру сталася сумна, бо начебто вже й запізніла пригода, хоч і «кепкували часом з тої часниці, і тої росомахи, що має прийти і затулити білий світ своєю чорною тінню, і от вона, вочевидь, прийшла». Оскільки Адамові, як кликали одного з героїв роману, конче потрібна Єва, хоч би й кликали її в селі Красна Ружа. Насправді ж ця екзотична поліська елегія – наче символічна історія цілої країни, своєрідна книга народної пам’яті, яку не викорінити жодним репресіям чи голодоморам.
Олесь Ульяненко. Перли і свині. – Х.: Фоліо, 2018
Свою книжку автор, якого за життя цькувала церква і комісія з моралі, визначав, як роман-комікс. За динамічним сюжетом, карколомними пригодами, а головне – реаліями, в яких відбувається дійство – Україна майбутнього після ядерної війни – роман, написаний у 2009 році, цілком можна назвати першим українським кібер-панком. В українській столиці, яка поринула в епоху динозаврів, біснується проповідник-шахрай Абрахам Лі на пару з головним героєм, які влаштовують у далекому майбутньому справжню революцію.
«Динозаври по груди ходили в крові, наче у червоній річці. Ворогові не давали передихнути ані на хвилину. Динозаври з фанатизмом йшли на смерть аби дістати жерця і чорного, щоб у них було багато хрум-хруму. Вал накочував за валом. Гухкали з піраміди гармати, і снаряди лягали рівно, але майже усі не в ціль. Стрілки вони були нікудишні. Абрахам Лі явно програвав у людях, але не в позиції. Але він знав, що надовго цього не стане, і подумував, як викрутитися з цієї ситуації».
Сергій Мартинюк. Капітан Смуток. – Х.: Фабула, 2018
«Ніяк не можу повірити, що фронтмен гурту, музику якого я не витримую довше двох хвилин, і автор цієї прози, від якої часом так важко мені відірватися — одна й та ж людина», - дивується у передмові до цього роману Юрій Андрухович. Серед епіграфів – рядки з Керуака і Паланіка, Кінга і Буковскі, Селінджера і Бредбері. Автор передмови називає це «авторовим іконостасом» і «духовними предтечами» цієї прози, хоч насправді культові імена задають тон роману, попереджаючи, в якому саме регістрі буде виконана та чи інша частина.
Натомість їх наповнення – це вже суто авторський стиль, який, тим не менш, іноді кортить назвати «українським Пєлєвіним». Адже, крім прикольних лайфхаків і афоризмів, якими закінчується кожен розділ (типу «конвеєра свіжих новин у стрічках соцмереж — як відволікаючого від реальності маневру» та - «одні проживають життя на сноуборді, інші - на лижах»), автор має ще власне «життєве» наповнення всіх вищезгаданих «зарубіжних» моделей оповіді. Де яскравою зіркою сяє харизма приятеля героя-оповідача, що нагадує персонажів того ж Андруховича, а саме – богемного поета Пі у розтягнутій футболці, «яка б ідеально пасувала раннім рокам Ісуса Христа, «божественного синхрона життєвого пульсу» на ім’я Капітан Смуток, «вершник на безголовому коні короткочасної літньої ночі». Сам авантюрно-дорожній роман – це динамічне, щире і філософське чтиво якраз для того, хто,наче головний герой роману, не збирається «весь свій вік так і лишатися в стінах малосімейки, де під пильною опікою матері, де минали мої дитинство, юність та конала в агонії молодість».
Богдан Коломійчук. Моцарт із Лемберга. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2018
Дія цього роману відбувається у першій половині XIX століття у Відні, Галичині та Баварії. Головний герой — молодший син геніального композитора Вольфганга Амадея Моцарта, Франц Ксавер. Попри успадкований талант, Франц не досяг батькової слави, але життя його було сповнене пристрасті, інтриг та пригод. А доля — тісно пов’язана зі Львовом, тодішнім Лембергом.
«Мені здається, що Франц Ксавер посміхається з небес, адже про нього нарешті знають у Львові, - зауважує автор. - Без сумніву, це один із найвидатніших львів’ян. Так, я беру на себе сміливість назвати його львів’янином. Адже як інакше назвати людину, яка прожила в культурній столиці України більшу частину свого життя, 30 років? Людина, яка зустріла тут своє кохання. Нехай нещасливе, але справжнє. Людина, яка заснувала у Львові музичне Товариство св. Цецилії. Він точно львів’янин».
Євген Лір. Підземні ріки течуть. – К.: Видавництво Жупанського, 2018
Автор післямов до класиків «темної» літератури Чемберса, Мерріта, Мекена, а також перекладач Короля в жовтому Чемберса і Місячного дитя Кроулі вирішив спробувати сої власні творчі сили в жанрі «екзистенціального хоррора», і це, слід, визнати йому вдалося. Попри те, що передмова до збірки його оповідань попереджає, що читачеві нелегко буде пробиратися лабіринтом сюжетів, свічка, яку запалюють на самому початку в таємничому підвалі, світить крізь всю «темну» оповідь автор-дебютанта.
Символи і знаки, натяки і здогадки супроводжуватимуть нас протягом всього дійства, яке розгортається у всіх новелах збірки. У кожному з них – своя загадка і таємниця. Молоде подружжя вирушає у мандрівку в самісіньке серце Пітьми, художниця-криміналістка замість об’єктів бачить символи, триває гра в Кита, Острів і Тьму. І все це в обрамленні інфернального жаху, метафізичного страху і безлічі гострих емоцій, які виникають при читанні цієї збірки. Але її основна цінність – крім захоплення, яке вона викличе у справжніх цінителів жанру – це чистота експерименту з висадження пагінців світової «літератури жахів» в український ґрунт.
Таня Малярчук. Mox Nox. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2018
Здається, у своїй новій книжці відома авторка, яка донедавна писала в стилі магічного реалізму, потім – урбаністичної містики і вже наприкінці – народного сюрреалізму – знайшла ідеальне втілення свого таланту. По-перше, це підліткове фентезі, тобто той самий прикарпатський фольклор – казки, легенди, перекази - на якому спеціалізувалася Таня Малярчук, але у поєднанні з популярною антропологією і не менш модною постапокаліптикою. Так само, як колись у Пєлєвіна в Еmpire V, у Малярчук світом правлять кажани – хоч і не вампіри, але до конкурентів у вигляді комахоїдних тваринок ставляться «по-дорослому», що нагадує, звісно, гоніння на християн у давні часи.
Так само присутня у повісті тема Раю, який, виявляться – наче за екзистенціалізмом Сартра і Камю – можна здобути на землі, оскільки людина (чи пак, кажани, бо люди всі самотужки, а не внаслідок техногенних катастроф, так би мовити, вимерли) сама керує своєю долею. Головна героїня шукає, і, можливо, знайде, а дітям залишається ознайомитися з черговою екзотичною моделлю світобудови, прикрашеною стародавніми, але не старомодними міфами. У принципі, весь цвіт станіславського феномену в літературі, молодшою галузкою якого вважається творчість Малярчук, перехворів свого часу на такі антропологічні пошуки, коли чи то смереки, а чи мурахи могли правити світом, але цього разу, судячи з назви книжки, для цієї тематики настають ще більш темні, «нелюдські» часи безбожного існування.
Ольга Деркачова. Дім Терези. – Брустурів: Дискурсус, 2018
Цей міський роман – не історія Амелі з однойменного фільму, позитиву тут від початку немає, оскільки померла близька людина, і все життя тепер – це поступове витіснення гіркої пам’яті. Утім, ліричний настрій, незвичні образи, яскраві метафори в романі нагадують все ж таки «французький» стиль Франсуази Саган. З іншого боку, екзотичність нового (після трагедії) фаху героїні – ніби з екранної фантасмагорії в стилі Федеріко Фелліні – вона працює «обіймаликом», відвідуючи самотніх людей – юнаків, дівчат, чоловіків і жінок: психологічна допомога (навіть, бува, у ліжку, але без сексу) сьогодні, як відомо, потрібна багатьом.
От лишень її форма, яку обрала героїня (філолог у минулому) доволі нестандартна, хоч це й інтригує, закликаючи дочитати роман до кінця (дізнавшись про Дім, який виник на ґрунті цієї ідеї), знов-таки навертає до «французького» досвіду. Адже в Парижі працює кабінет відомого філософа, з яким за певну плату можна побалакати на будь-які теми, що цікавлять клієнта – ті самі, що й в героїні роману: «про книги, фільми, музику, трохи про спорт і машини. Але не про політику. Політика викликає тривогу, економіка також. Ми ж не хочемо тривожитися перед сном, правда?»
"Церебро" Андрія Бондара (увійшла до списку найбільш очікуваних книг Форуму видавців-2018) – оригінальна і незвична композиція із історій про ті життєві пригоди, які трапляються щодня. При чому, як пояснив сам автор, збірка побудована так, що вона починається із повністю реалістичних текстів із його життя, але реалізм із кожним наступним текстом пригасає, аж поки звична реальність не зникає повністю. Усі разом ці історії створюють особливий, затишний світ, до якого хочеться повертатися знову і знову. 
"Омбре. Над темрявою і світлом" Лори Підгірної (бестселер року за версією мережі "Буква") – книга про таємниці, пригоди, лицарів та тамплієрів, дія якої розгортається у Кам'янці-Подільському. Архівний ревізор Едіта випадково знаходить реліквію ордену лицарів Храму, про яку всі у місті мовчать ніби за неофіційною змовою. Ця знахідка приводить її до загадкового артефакту, який свого часу тамплієри привезли на Поділля. Щоб розгадати його таємницю, доведеться позмагатись зі спецслужбами та таємними товариствами, які полюють на всі ці загадкові речі.
"
