четвер, 16 червня 2011 р.

середа, 15 червня 2011 р.

Журнал "Міжнародний туризм" ви можете почитати в бібліотеці


Журнал "Міжнародний туризм"  розповідає про життя в далеких країнах та їхні культурно-історичні цікавини, знайомить із відомими мандрівниками та незвичайними людьми, показує краєвиди мистецтва, дає різноманітні поради туристам, представляє провідні турфірми України, проводить рядами міжнародних туристичних ярмарків, дає на вибір сотні варіантів відпочинку.
Надійний порадник у виборі відпочинку - "Тур-калейдоскоп", постійна рубрика журналу. Вона подає стислі й місткі відомості про сотні варіантів подорожей і дублюється в "Інтернеті": www.tour.com.ua.

понеділок, 6 червня 2011 р.

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ: «ЛЮДИНА ІСНУЄ В ЛІТЕРОСФЕРІ»

Цього разу своїми літературними вподобаннями із читачами «ЛУ» ділиться м.н.с. Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України, заступник головного редактора журналу «Всесвіт» Дмитро Дроздовський.
— Як часто Вам випадає нагода тримати в руках книжку? Чи полюбляєте Ви читати?
— Читати не просто люблю, а й мушу як літературний критик і літературознавець. Часто доводиться читати кілька книжок одразу. Жодного дня не уявляю без книжки. Також робота в журналі «Всесвіт» змушує весь час бути в курсі світових літературних новинок. Проте це не примус і не «моральний імператив» — із дитинства люблю багато читати. У нашій родині був справжній «культ книжки» — причому, я читав як дослідження з біології та медицини, так і художню літературу. Навіть в 11 класі мав дилему, який фах обрати: медицину чи літературу. Гени дідусів (обидва були філологами) таки перемогли гени бабусь (хіміка та медика).
— Якою була остання прочитана Вами книжка, чим вона запам’яталася?
— Нещодавно до моєї бібліотечки геть несподівано потрапила дивовижна книжка «Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія Ворона», яку підготував мукачівський автор Мирослав Дочинець.
Вона може претендувати на статус настільної для кожного українця, оскільки містить украй важливі життєві поради, спрямовані на гармонізацію духовного і фізичного простору. Принаймні для більшості книжка може бути конче корисна, оскільки в наш час постійних стресів і цейтнотів змушує людину замислитися над здоров’ям.
«Многії літа. Благії літа…» — це філософія життя, де догляд за тілом є лише одним із важливих ланцюжків підтримки здорового духу. Це видання повертає людину до природи, без єдності з якою цивілізація приречена на смерть. Античні греки розуміли, наскільки важливо у світі підтримувати баланс між працею й відпочинком. Поради Андрія Ворона часом нагадують поради людини «не з нашого часу» — яка винайшла свій вічний двигун здоров’я: фізичного, духовного, морального.
Також із-поміж нещодавно прочитаних книжок можу назвати «Альянс» Джонатана Фенбі та «Другу світову війну за зачиненими дверима» Лоренса Різа (проекти видавництв «Темпора» та ЕСЕМ Медіа Україна). Що важливо: остаточна перемога у війні, на думку Л.Різа, можлива лише тоді, коли знищено тоталітаризм. Якщо ж одна тоталітарна система перемагає іншу, то війну не завершено. «Радянські комуністи й німецькі нацисти мали багато спільного — звичайно, не щодо ідеології, а з практичного погляду. І ті, і ті поважали грубу силу. І ті, і ті зневажали цінності, які понад усе шанували люди на кшталт Франкліна Рузвельта — свободу слова і верховенство права», — пише автор.
— Чи є у Вас улюблена книжка, до якої Ви час від часу повертаєтеся, яка, можливо, є для Вас камертоном?
— Їх у мене кілька (мабуть, через те, що я все ж таки філолог за фахом, а тому рефлексія над книжками — професійна хвороба, яка часом унеможливлює миттєву насолоду від прочитаного). Зізнаюся, що найпершою книжкою, яку я прочитав у своєму житті, був «Маленький принц» Екзюпері. Безперечно, вже цей факт змушує повертатися до цього твору, щось у ньому переосмислювати, щось перепрочитувати, чогось дошукуватись. Сьогодні з-поміж книжок, до яких часто повертаюся, можу назвати також «Дон Кіхота» М.Сервантеса, літературознавче дослідження «Свідомість і роман» Д.Лоджа, «Маркес. Життя» Дж.Мартіна (дві останні українською не перекладено). Також дуже люблю розділ «Фаталіст» із «Героя нашого часу» М.Лєрмонтова. А в силу професійних інтересів постійно на столі тримаю Вільяма Шекспіра — мушу завершити дисертацію з компаративістики щодо рецепції шекспірівського дискурсу в українській еміграційній літературі 40—60-х років ХХ ст. І також весь час щось повертає мене до «Вибраного» Ліни Костенко — дивовижної філософської скарбниці великого Часу, в якому хочеться постійно бути, не маючи нічого спільного з теперішньою дріб’язковістю.
— Чи впливає те, що Ви читаєте, на те, що Ви пишете? Яким чином?
— Усе прочитане, мені так здається, обов’язково впливає на письменника — свідомо чи несвідомо. Часом якась річ, яку прочитав 10 років тому, може виявити свій вплив сьогодні. Людина існує не лише в ноосфері, а й також у літеросфері, тобто літературній ноосфері. Це формує її свідомість, спосіб сприйняття себе в часі, формат поведінки, внутрішній психологічний стан. Як кажуть антропологи, «модус існування» залежить від гуманітарного субстрату, тобто гуманітарної аури. Якщо аури не існує, відбувається звиродніння. Мені здається, що навіть у моєму першому опублікованому романі «Хамелеон» наді мною тяжіла латиноамериканська літературна свідомість, тим більше, що свого часу вдалося побувати в Мексиці та Перу й безпосередньо відчути світогляд представників цих культур, які завжди мене неймовірно захоплювали. З другого боку, манера виповідання в цьому романі якась химерно-кафкіанська, в чому я також вбачаю вплив. Хоча простір впливів у літературі — суто літературознавча парафія, а, на моє переконання, сам автор, навіть якщо він і має філологічну освіту, не може на фаховому рівні провести автоінтерпретацію. Свідомість не може пізнати саму себе — класичний закон феноменології. А художній твір, зокрема й роман, також має свою свідомість, що корелює зі свідомістю автора, але не тотожна їй.
— Яку книжку, на Вашу думку, має прочитати кожен? Що б Ви порадили нашим читачам?
— Не знаю, чи маю я право щось радити, бо ж про смаки не сперечаються. Тим більше, мені б не хотілося брати на себе роль людини, яка повинна щось комусь радити. Єдине, як мені здається, своїм близьким друзям я хотів би запропонувати «Державця» Н.Макіавеллі, «Ричарда ІІІ» В.Шекспіра, «Проби» М.Монтеня, «Суть справи» Г.Гріна, «Дивний випадок із собакою вночі» М.Геддона, «Любі кістки» Е.Сіболд, «Берестечко» Л.Костенко.


Літературна Україна , № 21 26 травня 2011р.