вівторок, 21 березня 2017 р.

Місто гріхів: 5 книжок про "урбаністичне" кохання.

«Кохання» у цих книжках буває не лише до жінки - це так само «любов» до дітей, держави і навіть до літератури. Міські декорації, на тлі яких розгортаються ці історії, творять «жанрову» основу будь-яких стосунків.
Інґеборґ Бахман, Пауль Целан. Пора сердця. – Чернівці: Книга-ХХІ, 2016
«Гріховне» кохання молодої поетки до старшого від неї на шість років «автора найважливішої німецької поетичної збірки останнього десятиліття», як писали тодішні газети про Пауля Целана, було можливе лише на тлі відпочинку європейської культури надреальності. Тобто коли відгомоніла ідея націонал-соціалізму, помножена на філософську «смерть Бога», і в літераторів з’явилася можливість перейти до локальних цінностей - маковий цвіт, яким Пауль засипав кімнату своєї коханої, її кокетування у листах на кшталт «я кохаю тебе і не хочу тебе кохати, це занадто багато, і занадто тяжко, проте, насамперед, я кохаю тебе». Пізніше усе це переросте в постмодернізм, але поки що Целан просить кореспондентку писати коротко, мало не в стилі фронтових реляцій. Бахман, натомість, вже відчула смак «живого» життя, заграючи з конкретикою на кількох аркушах чергового листа з обов’язково вкладеними віршами.
Може саме тому Целан вкоротив собі віку, кинувшись в Сену, а Бахман, ця «морська німфа з волоссям ангела, яка безперестанку курила і розмовляла майже пошепки, здригаючись від кожного телефонного дзвінка», у 60-х роках продовжувала гратися з реальністю, працюючи над циклом романів «Види смерті». В одному з них вона писала й про свого коханого: самотній і цнотливий румун-емігрант Целан витворився тут на емігранта-мадяра Івана. Героїня роману Бахман так казала про Целана: «Іван повернув мені здатність сміятися», «Івана я не боюся, навіть тоді, коли він заламує мені руки за спину і не дає рухатись», і «через Івана, якому потрібна гра, я вивчила групу лайливих висловлювань», а також «пообіцяла Іванові вдягати лише такі сукні, які роблять мене красивою та щасливою». Принаймні, з травматичним націонал-соціалізмом точно було покінчено.
Наталія Гурницька. – Мелодія кави в тональності сподівання. - Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017
Перша частина роману львівської авторки стала справжнім бестселером. Його продовження – це історія головної героїні, української дівчини Анни, яка після смерті свого красеня-чоловіка, старшого за неї польського шляхтича, змушена виживати в оточенні тодішнього суспільства.
У чому ж полягає «гріховність» цієї ситуації? Річ у тому, що, будучи вагітною, але вже в статусі дружини, а не коханки заміжнього чоловіка (як у першій частині роману), вона стикається з гіркою іронією долі: величезний маєток, анфілади кімнат, розкішні меблі, численні слуги – все це їй належить за правом вдови і майбутньої матері шляхтича, але справжнього щастя їй не звідати. Згідно з правилами і законами львівського суспільства, заміжня жінка, будучи вагітною, не вільна вийти навіть на прогулянку.
Авторка роману довгий час працювала в архівах, щоби з усією прискіпливістю, детальністю та історичною достовірністю втілити у своєму творі побутову екзотику старовинного Міста Лева. Події, що відбуваються в «Мелодії кави в тональності сподівання», романтичний флер епохи, а також муки і радощі молодої жінки, описані з виразним психологізмом, варті екранізації.
Маргарита Сурженко. Квартира київських гріхів. – Брустурів: Дискурсус, 2017
Всі ми бачили фільм із сакральною назвою «Сім», в якому міський детектив, зіграний 32-річним Бредом Піттом, розслідує злочини, скоєні за сімома біблійськими гріхами. У новому романі молодої луганської авторки, що нині мешкає в Києві, цей сюжет наповнюється суто українським «крамом» з гріховної колекції сьогодення.
За сюжетом, герой потрапляє у квартиру на вулиці Саксаганського до семи гріхинь, прекрасних містичних панянок, які знайомлять його з рідним київським середовищем - з іншого, «гріховного» боку. « Наша робота, - каже одна з них, - змушувати вас проходити випробування, падати дуже низько, робити дурниці. Але за це ми даємо вам справжню насолоду». Отже, Лінь, Лють, Жадоба, Ревність, Насолода, Хтивість і Ненаситність розкривають столичному молодику-ріелтеру очі на його рідне місто. Здається, ніхто не може протистояти спокусі, навіть він сам. Цілі дні він проживає під наглядом усіх сімох власниць квартири і заодно цілого мегаполіса. Прикладом доброї роботи гріхинь є дорогі авто на вулицях (Жадоба), скажені розпродажі в крамницях (Заздрість), аварії та вбивства (Лють), розбиті серця і поруйновані шлюби (Хтивість, Ревність, Насолода).
Утім, у авторки, як в житті загалом, існує панацея. Варто якомусь із героїв «лише згадати, що його дії і рішення спровоковані гріхом, він відразу ж знаходить у собі силу бути людиною». Утім, це поодинокі постаті. Натомість, пересічний обиватель – покірне теля нашої «аграрної» влади. «Боротись проти системи середньостатистична людина не буде, бо це для її організму великий стрес, - нагадує нам авторка. - А прості люди на вулицях є рабами й учасниками цієї системи. Вони народжені в ній, їм комфортно в ній, і боротися з нею - це вести війну проти народу, проти своїх колег, проти всього світу».
Тоні Моррісон. Кохана. – Х.: Фабула, 2017
В основу цього роману, нині визнаного вже класичним, покладено реальні події в штаті Огайо, що сталися наприкінці ХІХ століття. Жага до життя, рабовласницькі стосунки, родинна трагедія і всеперемагаюча любов матері до доньки – ось основні колізії, що досі роблять «Кохану» найцікавішим жіночим чтивом сьогодення.
У цьому романі йдеться про смертний гріх. Скоєно злочин, після якого розпочинається містика. Навіть після жахливої трагедії образ дочки не зникає з материнського серця. Генетична пам’ять і незцілима образа, випалена в серцях, не може бути виправдана словами про рівність та єдність білих і темношкірих американців. Роман «Кохана» був удостоєний Пулітцерівскої премії (1988). Згодом на авторку чекала Нобелівська премія (1993).
Отримуючи премію, авторка заявила: немає жодного пам'ятника, дошки, надгробку, стіни, парку, фойє хмарочоса, які б увічнювали пам'ять людей, забраних у рабство і привезених в США. «Немає навіть крихітної лавки біля дороги, - додала вона. - І оскільки такого місця не існує, цю роль буде грати книга». Після цієї палкої промови у важливих історичних місцях, пов'язаних з рабством в США, почали встановлювати «меморіальні» лави на знак скорботи і прощення.
Надія Мориквас. Корнелія. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2016
У цьому романі-есеї львівської авторки йдеться не про романтичну гульню галицької богеми, а про її логічне завершення на тлі згасання поетичної слави відомого молодомузівця Петра Карманського і спалаху його педагогічної зірки в літгуртках початківців. Саме звідти виринуло його «гріховне» почуття до Корнелії, героїні оповіді.
«Професор Карманський, ах професор Карманський!.. Він був безумно радий бачити Корнелю кожного разу, коли вона з групкою дівчат приходила на заняття літературного гуртка». І тягнеться ця історія аж до того часу, куди не ступала нога наших дослідників, і де живуть під радянською владою Ольга Кобилянська і небога її любої подруги Алчевської, де співіснують митрополит Андрій Шептицький і автор памфлету «Плюю на папу!» Ярослав Галан – тобто у 1940-х роках, про які так мало у нашій історичній белетристиці. І де, нагадаємо, «прізвище Корнелії було обведене жирним чорни­лом: брат і сестра – в ОУН, дядько – відомий націо­наліст «Лопата», за яким уже з рік полюють в області».

середа, 1 березня 2017 р.

Лауреати Шевченківської премії - 2017


Лауреатами премії стали:
у номінації «Література, публіцистика, журналістика»:
  • Іван Малкович (книга поезій «Подорожник з новими віршами»)
у номінації «Музичне мистецтво»:
  • Богдана Фроляк (Симфонія-Реквієм «Праведная душе…»)
у номінації «Візуальні мистецтва»:
  • Микола Малишко (мистецький проект «Лінія» (Скульптура))
у номінації «Кіномистецтво»:
  • Степан Коваль (анімаційний серіал «Моя країна — Україна»).

50 книг, які ви маєте встигнути прочитати за своє життя!





1. «Улісс» Джеймса Джойса. “Сучасна класика” перетворила один день з життя городянина в найбільш епічний твір ХХ століття.
2. «1984» Джорджа Оруелла. Краща антиутопія минулого століття, що збагатила мову такими поняттями, як Старший Брат, «новояз» та іншими.
3. «Гордість і упередження” Джейн Остін. Несе відповідальність за те, що газети часто-густо починають статті зворотом: «загальновідомо, що …»
4. «Емма» Джейн Остін. Хоча сама письменниця визнавала, що створила героїню, яка «не сподобається нікому, крім мене самої”.
5. «Коханець леді Чаттерлей» Девіда Лоуренса. Неодноразово визнана такою, що «ображає моральність» історія, яка, проте, більш багатомовна, ніж непристойна.
6. «Кентерберійські оповідання» Джеффрі Чосера. Не такі вже прості, що б там не говорили вам ваші вчителі англійської мови. До того ж відсутня рекомендація від Стівена Фрая на обкладинці, так, що можливо, книга і зовсім не варта уваги.
7. «Великий Гетсбі» Френсіса Скотта Фітцджеральда. Джей Гетсбі зовсім не такий вже великий персонаж, яким його прийнято вважати. Хіба мало людей здійснюють сумнівні вчинки тільки для того, щоб спокусити чужу дружину!
8. «Ніч ніжна» Френсіса Скотта Фітцджеральда. Див вище. До речі, книга багато в чому заснована на реальних подіях.
9. «Знедолені» Віктора Гюго. Один з найбільших романів XIX століття: війна, політика, релігія, любов і багато іншого. Хоча мюзикл, звичайно, цікавіше.
10. «Віднесені вітром» Маргарет Мітчелл. А в цьому випадку, навпаки: книга цікавіше мюзиклу – у «Вест-Енді» він протримався всього два місяці. Насправді, краще за все вийшов фільм.
11. «Сто років самотності» Габріеля Гарсії Маркеса. Все одно, що спробувати простежити сім племен родоводу знайомого студента по обміну з Колумбії.
12. «Сторонній» Альбера Камю. Прочитана в оригіналі тисячами, які вивчають французьку, ця невеличка книжка завинила в тому, що студенти тепер можуть читати французькі есе з екзистенціалізму, але як і раніше не в змозі запитати дорогу до Лувру.
13. «Кандид» Вольтера. Див. вище, замінивши «екзистенціалізм» на «лейбніціанский оптимізм».
14. «Перетворення» Франца Кафки. Див. вище, замінивши «лейбніціанский оптимізм» на «кафкіанство», а «Лувр» на «Бранденбурзькі ворота».
15. «Страждання юного Вертера» Йоганна Вольфганга Гете. Зворушлива історія, що пробуджує у закоханого читача глибоку жалість до себе.
16. «Небезпечні зв’язки» Шодерло де Лакло. Прекрасний текст, але, на жаль, по-французьки, і без фотографії актриси, яка грала Баффі, на обкладинці. Та вже, фільм “Жорстокі ігри”, принаймні, англійською мовою.
17. «Війна і мир» Льва Толстого. 1225-сторінкова книга, яку часом порівнюють з епічною мильною оперою, завдяки перенасиченості подіями та персонажами. Те ж саме ви можете підглянути у своїх сусідів.
18. «Злочин і кара” Федора Достоєвського. Історія божевілля і обтяжливих моральних дилем. На щастя, коротше, ніж «Війна і мир».
19. «Алхімік» Пауло Коельо. Коли вища форма життя зійде до створення книги про людство, вона неодмінно процитує цю безпорадну книгу, що прикидається літературою, як свідчення його найглибшого занепаду. Правда, було продано більше 65 млн. копій, і її високо оцінила Мадонна.
20. «Дівчина з татуюванням у формі дракона» Стіга Ларссен. Ряд нескінченних чашок кави і раптова сцена сексуального насильства. Найуспішніший продукт експортований зі Швеції після ІКЕА.
21. «Їж, молись, кохай» Елізабет Гілберт. Їж, молись, кохай, валяйся на дивані, скаржся, подорожуй, потурай собі, пиши, перевір свій банківський рахунок.
22. «Скарга кравця» Філіпа Рота. Наріжний камінь сучасної американсько-єврейської літератури. Відомий завдяки сцені самозадоволення із застосуванням шматка печінки. На жаль, не так цікаво, як це звучить.
23. «Страх і ненависть у Лас-Вегасі». Хантера С. Томпсона. Психоделічна подорож по Америці, квінтесенція гонзо-журналістики з усією її важкістю для читання (хоча це – на любителя).
24. «Сноби» Джуліан Феллоуз. Серіал «Даунтонське абатство», але без рекламних пауз.
25. «Коротка історія часу» Стівена Хокінга. Ні, ви напевно її ще не читали.
26. «Коротка історія майже всього» Білла Брайсона. Більш читабельна, ніж книга Хокінга, але на книжковій полиці виглядає менш переконливо.
27. «Коротка історія тракторів по-українськи» Марини Левицької. Вводить в оману назва сімейної комедії емігрантів в англійському Пітерборо.
28. «Поло» Джиллі Купер. Відразу перегортайте на 61-у сторінку: там еротична сцена у вертольоті.
29. «Пташина пісня» Себастьяна Фолкса. Див. вище, з поправкою на стор 67, 69, 70, 71, 72 і т.д.
30. «Божественний обман» Річарда Докінс. Навіть більш похмуро, ніж Біблія, але ця книга принесла своєму авторові більший дохід.
31. «Хто-небудь їсть ос?», Видана тижневиком New Scientist. О так. Чи змусить вас ця книга здаватися більш ерудованим? О ні.
32. «Чоловіки з Марса, жінки з Венери» Джона Грея. Ні, це не так. Джон Грей, до речі, з Техасу, якщо ви не знали.
33. «Гра» Ніла Штрауса. Посібник з пік-апу для зневірених чоловіків. Сподобається феміністкам.
34. «Євнух-жінка» Джермейн Грір. Менш цікава версія «Ігри» для чоловіків.
35. «Неприкаяні» Малколма Гладуелла. Пишномовно, багатослівний доказ очевидних речей, на зразок тієї, що нью-йоркський журналіст, який опублікував книгу з різкою назвою, може розраховувати на нове, більш грошове місце роботи.
36. «Як завойовувати друзів і впливати на людей» Дейла Карнегі. Крок перший: не давати їм купувати книги з популярної психології.
37. «Хроніки Фрая» Стівена Фрая. Можна було б стиснути до 140-літерного повідомлення в твіттері.
38. «Ознака тривоги» Алена де Боттона. Задумлива версія Фрая. Але така ж дратівлива.
39. «Прах Анжели» Френка Маккурт. Приємна книга про ірландське дитинство, хоча на ній і лежить непряма провина за численні тужливі наслідування.
40. «Подорож» Тоні Блера. Першокласне чтиво. Але тема сексу не розкрита. І назва нудна.
41. «Мужність під час війни» Гордона Брауна. Мабуть, випередила майбутні книги колишнього прем’єр-міністра: «Як продати ваше золото за гарною ціною», «Управління боргом для чайників», «Гармонія робочого простору».
42. «Джордан: доведена до ручки» Кеті Прайс. На жаль, у цій книзі нічого не говориться, наприклад, про погляди автора на еволюцію царства древніх Хашимітів на сході Ізраїлю.
43. «Субота» Іена Мак’юена. Все, що автор засвоїв за два роки вивчення нейрохірургії. Не так добре, як «Терпляча любов», яка не така гарна, як «Амстердам», який не такий гарний, як «Спокута».
44. «Мандоліна капітана Кореллі» Луї де Берньє. Читачі люблять за опис Кефалонії у воєнний час, але безнадійно зіпсувала репутацію через популярність цитати про коріння дерев: її постійно цитують на весіллях.
45. «Код да Вінчі» Дена Брауна. Корисна лише в якості керівництва про те, кого варто побоюватися в метро.
46. «Сутінки» Стефані Майєр. Див вище. Особливо якщо ви вже дорослий, а значить, вампірів не приваблюєте.
47. «Гаррі Поттер» Джоан Роулінг. Див вище. Особливо якщо ви дорослий і читаєте версію цієї книги у відповідній обкладинці.
48. «Один день» Девіда Ніколлса. Прекрасний опис відносин, які тривають протягом двадцяти років: усе псують лише захоплені відгуки тих, хто намагається неодмінно переказати вам сюжет, не загубивши кінець (натяк: дуже, дуже сумний).
49. «Скаутинг для хлопчиків» Роберта Баден-Пауела. У книжковому магазині цю книгу питати якось ніяково.
50. «Лоліта» Володимира Набокова. Скаутинг для дівчаток.