четвер, 26 травня 2016 р.

«Самотність простих чисел»: математика життя від Паоло Джордано



SamotnistДжордано Паоло. Самотність простих чисел: роман; переклад з італ. А. Маслюха. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. — 320 с.

«Самотність простих чисел» — перший роман італійського письменника Паоло Джордано (за фахом — фізика-теоретика). Після виходу у світ цей твір одразу став бестселером в Італії й був перекладений понад тридцятьма іноземними мовами.
«Самотність простих чисел» належить до літератури, яка розповідає про людину. Не скажу, що назва роману найкраща, найточніша. З точки зору комерційного менеджменту, напевно, вона приваблива. Проте в англійській літературі образ простих чисел асоціюється, наприклад, із людьми, які страждають на аутизм і у відповідний спосіб бачать дійсність (такі люди не здатні казати неправду, не здатні сприймати літературних засобів художності, як, наприклад, Крістофер, герой роману Марка Геддона).
В одному з розділів роману «Самотність простих чисел» назва знаходить пояснення, проте вона не вичерпує усієї складності психологічної реальності, яку конструює автор. «Прості числа діляться тільки на одиницю і самі на себе. Кожне з них посідає своє місце у безконечному шерезі натуральних чисел, затиснуте, як і всі числа, поміж двома іншими, але на крок далі, ніж решта. Ці числа — непевні й самотні, і саме тому Матія вважав їх достоту дивовижними. Іноді він думав, що в тому шерезі вони опинилися випадково, от просто потрапили там у пастку, нанизані разом, немов коралинки у намисті» . «Загалом серед математиків побутує переконання, що, просуваючись уперед, рано чи пізно неодмінно натрапиш на наступну пару простих чисел, хоч ніхто не може завчасу сказати, де вони, аж доки їх не знайде. Матія, власне, й мав себе з Аліче за таку-от пару простих чисел, за близнюків, самотніх і загублених, близьких — але близьких недостатньо…» . Проте «Самотність простих чисел» — це не лише роман про самотню пару-«близнюків» Аліче та Матію, не лише історія про їхнє зближення та розходження, дивакувату спорідненість і неординарність.
Це передусім роман про травму і долання дитячої травми, роман про біль і покинутість, роман про підліткову соціалізацію та перший сексуальний досвід, роман про віднаходження власної сексуальної ідентичності (зокрема, і гей-ідентичності) і про виборювання власного шляху (хтось обирає шлях найскладніших математичних рівнянь, щоб здобути медаль Філдса, а хтось знаходить себе у фотографії). І саме тому Паоло Джордано написав, безперечно, добрий твір, який цікаво читати, бо у романі відчуваєш не блукання ідей, а реальні людські голоси, екстравагантні характери (принаймні і Аліче, і Матія — поза суспільною «нормою»), живий подих реальності.
Паоло Джордано написав роман про те, як дійсність може підштовхувати людину до ескапізму. Зокрема, уже в дитинстві. Один нещасний випадок на лижах переінакшив усе життя дівчинки. Кульгавість Аліче викликала певний комплекс, лижі стали символом страху й ненависті. Проте людина — істота соціальна. Їй потрібне спілкування, потрібне розуміння. Тому Аліче й дорожить спілкуванням із групою Віоли Баї, екстравертної й вульгарнуватої дівчини, яка вже мала перший сексуальний досвід (фактично вона пережила зґвалтування). На знак своєї належності до її групи та відданості самій Віолі Аліче робить татуювання. Проте життя — не лише сходження із собі подібними, а й болюче забуття про вчорашніх друзів, які покинули тебе через банальні «пристрасті». Аліче, яка з дитинства знає, що таке біль, не вагаючись, вирішує позбутися символу дівочої дружби.
Проте автор роману, обираючи образ простих чисел, підштовхує читача до думки, що всі ми — лише числа у великому шерезі, який не має кінця-краю. Проте ж у світі є воля. Зустріч Аліче та Матії — випадковість чи закономірність? Достеменно ми не можемо цього сказати, ґрунтуючись лише на тексті. Герої справді мають багато чого спільного, бо ж тримають у собі особливий внутрішній світ. Проте ситуація, коли Матія сам обирає собі наукового керівника, свідчить про те, що воля таки багато важить у нашій дійсності.

понеділок, 16 травня 2016 р.

«Людина в пошуках справжнього сенсу»: книга про те, як гартувати волю до життя


FranklВіктор Франкл. Людина в пошуках справжнього сенсу. — Харків: «Клуб сімейного дозвілля», 2016. — 160 с.

Завжди ставлюся з певною пересторогою до літератури психологічного спрямування, тим паче, коли прочитав на обкладинці книги Віктора Франкла «належить до десяти книжок, які найбільше вплинули на життя людей в усьому світі». На щастя, мої побоювання виявилися хибними. У книзі «Людина в пошуках справжнього сенсу» ви не знайдете ані надокучливих повчань, ані нав’язливого, іноді нестерпного моралізаторства. Автор просто, довірливо й невимушено ділиться своїм досвідом життя в страхітливих умовах концентраційного табору, де загинули всі, кого він любив: кохана дружина, батьки, брат. Тож не поспішайте відкладати цю мотиваційно дуже насичену й проникливу книжку в найдальший закуток полиці.
Як знайти сенс життя? У чому моє покликання? Як залишитися особистістю з моральними цінностями там, де шанс вижити дорівнює 1 до 20? Чи має сенс життя, сповнене тілесних і душевних негараздів? Саме ці та інші світоглядні питання порушено в глибоко інтелектуальному, почасти філософському літературному творінні.
Книга буде чудовим порадником для тих, хто перебуває на межі відчаю, і тих, хто прагне змінюватися на краще всупереч обставинам, які, здається, неможливо змінити. Автор «пошепки», наче другові, в довірливій бесіді підкаже, як подолати різні фобії, знайти мотивацію і силу навіть у труднощах і стражданнях. Адже, на переконання Франкла, людина «завжди має вибір — скористатися можливістю зберегти моральні цінності чи в складних обставинах забути про них. І саме це визначає, варта вона своїх страждань чи ні» (с.82).
Автор на основі власної науково-методологічної теорії логотерапії та реальних випадків психотерапевтичної практики прагне «навчити людей у відчаї, що важливо не те, чого ми очікуємо від життя, а те, чого життя очікує від нас. Ми мусили перестати розпитувати про сенс життя, а натомість думати про себе як про людей, яким життя ставить виклики — щоденно й щогодинно» (с. 91). Можна лише продовжити цю думку: а ось як ми з такими викликами впораємося, залежить від кожного з нас. Адже існує свобода, яку неможливо відібрати: «обирати власне ставлення до будь-яких наявних обставин, обирати власний шлях» (с. 80).
Дві частини цієї книги є цілющим джерелом наснаги, розмислів, які спонукають до пошуку істини, переосмислення ціннісних орієнтирів та світлої віри в те, що існує вихід із будь якої найдраматичнішої ситуації.
Праця Віктора Франкла може стати дороговказом у правильному напрямку навіть тоді, коли втрачено все… Прагнете змін? Тоді книга точно саме для вас!
Ігор Зіньчук

«Переможець завжди самотній» Пауло Коельйо: ціна тріумфу


38087_57246
Пауло Коельйо. Переможець завжди самотній. — Харків: «Клуб сімейного дозвілля», 2016. — 448 с.

Бразильський прозаїк і поет Пауло Коельйо прославився своїми філософськими романами, які перекладено на 112 мов. У романі «Переможець завжди самотній» автор впевнено тримає марку. Хоч роман дещо відрізняється від інших, він не менш глибокий.
Книжка розповідає про життя декількох людей під час Каннського кінофестивалю, про їхні життєві історії, плани, амбіції. З роману читач багато дізнається про створення фільмів, про довгий шлях від ідеї до шедевру кіномистецтва. І актори, які нам, простим людям, завжди видаються найщасливішими та найуспішнішими на землі, тепер постають як прості дешеві ляльки, якими керують продюсери, чи як маріонетки, готові на все для того, аби більше років свого життя протриматися на екранах.
У головних героїв роману зовсім різні життєві історії, хоча вони й переплітаються. Ми бачимо дівчину, яка має мету в житті, старанно працює та ризикує всім, щоб цієї мети досягнути. Дівчину, яка так наївно вважає, що коли стане відомою актрисою, не захворіє на зіркову хворобу та не забуде, з чого вона починала.
Бачимо багатого бізнесмена, який думає, навіть свято вірить, що має владу над людськими життями; який переконує себе, що вбиває заради любові; чоловіка, який, маючи великі гроші, думає, що може володіти й людьми.
Також ми знайомимося з людиною, якій просто нудно жити; яка має гроші, та їх нема на що витрачати; яка керує практично всім у кінематографі; яку не впізнають на вулицях, але добре знають і бояться у світі кіномистецтва.
Як переплітатимуться їхні долі? Які в них життєві історії? З чого їх кар’єри починалися й чим закінчаться?
Увесь роман наскрізь пронизаний роздумами автора про людське життя, про славу й жертви заради неї, про кохання й щастя.
Переможець залишається самотній… Переможець повинен жертвувати меті самого себе, повинен іти тільки вперед, іти, падати, підніматися й знову іти. Повинен прорубувати собі шлях до слави. Переможець втратить усе, але здобуде більше: отримає гроші, славу, визнання, вплив, владу, досягне мети, здійснить мрію всього життя, але залишиться самотнім. Переможець залишається самотнім… завжди.
І кожен із нас інколи сліпо йде до мети, зціпивши зуби йде по битому склі, щоб вийти на траву. Йде крізь дим, щоби вдихнути свіже повітря. Йде в темряві, щоб вийти на світло. Все наше життя пронизане стражданнями та випробуваннями, кожен несе хрест, і щасливий той, хто свій хрест полюбив.
Часто людина жаліється на життя, заздрить переможцям. Але чи часто вона задумується над тим, чим переможець жертвує, яка ціна його тріумфу?
Роман про те, яке важке життя в будь-якій касті суспільства. Про силу та слабкість грошей. Про те, як легко заблудитися в нетрях власної душі і як важко вийти на правильну стежку.
Хочете зрозуміти цей роман? Хочете відчувати те, що відчував пишучи автор? Тоді пізнавайте не очима, а серцем. Розумійте не розумом, а душею. Та читайте не рядки, а між ними.
Артур Дронь

Художні переклади Василя Стуса вийшли в австрійському літературному журналі


В австрійському літературному журналі «Podium», присвяченому українській літературі, вперше в професійному перекладі на німецьку вийшли друком поезії Василя Стуса.
Упорядниця журналу — українська письменниця Таня Малярчук, яка вже декілька років мешкає в Австрії. Ідея донести до німецькомовного читача вірші Стуса належить саме їй.
Письменниця виконала дослівний переклад віршів Василя Стуса з поясненнями нюансів змісту й форми, а австрійський поет Крістоф В. Бауер художньо трансформував цей матеріал.
Таня Малярчук планує укласти добірку з тридцяти віршів. Зараз із них представлено п’ять.
«Я велика шанувальниця Василя Стуса ще зі шкільних часів. Сама не займаюся перекладом, але Стус для мене як якась така життєва місія… Не заспокоюся, поки хоч якось не докладуся до вшанування його пам’яті. Щоб перекласти Стуса німецькою, треба не тільки бездоганно володіти цією мовою, але й бути поетом. Але щоб зрозуміти, що перекладати, треба бездоганно володіти українською», — каже Таня Малярчук.