вівторок, 21 березня 2017 р.

Місто гріхів: 5 книжок про "урбаністичне" кохання.

«Кохання» у цих книжках буває не лише до жінки - це так само «любов» до дітей, держави і навіть до літератури. Міські декорації, на тлі яких розгортаються ці історії, творять «жанрову» основу будь-яких стосунків.
Інґеборґ Бахман, Пауль Целан. Пора сердця. – Чернівці: Книга-ХХІ, 2016
«Гріховне» кохання молодої поетки до старшого від неї на шість років «автора найважливішої німецької поетичної збірки останнього десятиліття», як писали тодішні газети про Пауля Целана, було можливе лише на тлі відпочинку європейської культури надреальності. Тобто коли відгомоніла ідея націонал-соціалізму, помножена на філософську «смерть Бога», і в літераторів з’явилася можливість перейти до локальних цінностей - маковий цвіт, яким Пауль засипав кімнату своєї коханої, її кокетування у листах на кшталт «я кохаю тебе і не хочу тебе кохати, це занадто багато, і занадто тяжко, проте, насамперед, я кохаю тебе». Пізніше усе це переросте в постмодернізм, але поки що Целан просить кореспондентку писати коротко, мало не в стилі фронтових реляцій. Бахман, натомість, вже відчула смак «живого» життя, заграючи з конкретикою на кількох аркушах чергового листа з обов’язково вкладеними віршами.
Може саме тому Целан вкоротив собі віку, кинувшись в Сену, а Бахман, ця «морська німфа з волоссям ангела, яка безперестанку курила і розмовляла майже пошепки, здригаючись від кожного телефонного дзвінка», у 60-х роках продовжувала гратися з реальністю, працюючи над циклом романів «Види смерті». В одному з них вона писала й про свого коханого: самотній і цнотливий румун-емігрант Целан витворився тут на емігранта-мадяра Івана. Героїня роману Бахман так казала про Целана: «Іван повернув мені здатність сміятися», «Івана я не боюся, навіть тоді, коли він заламує мені руки за спину і не дає рухатись», і «через Івана, якому потрібна гра, я вивчила групу лайливих висловлювань», а також «пообіцяла Іванові вдягати лише такі сукні, які роблять мене красивою та щасливою». Принаймні, з травматичним націонал-соціалізмом точно було покінчено.
Наталія Гурницька. – Мелодія кави в тональності сподівання. - Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017
Перша частина роману львівської авторки стала справжнім бестселером. Його продовження – це історія головної героїні, української дівчини Анни, яка після смерті свого красеня-чоловіка, старшого за неї польського шляхтича, змушена виживати в оточенні тодішнього суспільства.
У чому ж полягає «гріховність» цієї ситуації? Річ у тому, що, будучи вагітною, але вже в статусі дружини, а не коханки заміжнього чоловіка (як у першій частині роману), вона стикається з гіркою іронією долі: величезний маєток, анфілади кімнат, розкішні меблі, численні слуги – все це їй належить за правом вдови і майбутньої матері шляхтича, але справжнього щастя їй не звідати. Згідно з правилами і законами львівського суспільства, заміжня жінка, будучи вагітною, не вільна вийти навіть на прогулянку.
Авторка роману довгий час працювала в архівах, щоби з усією прискіпливістю, детальністю та історичною достовірністю втілити у своєму творі побутову екзотику старовинного Міста Лева. Події, що відбуваються в «Мелодії кави в тональності сподівання», романтичний флер епохи, а також муки і радощі молодої жінки, описані з виразним психологізмом, варті екранізації.
Маргарита Сурженко. Квартира київських гріхів. – Брустурів: Дискурсус, 2017
Всі ми бачили фільм із сакральною назвою «Сім», в якому міський детектив, зіграний 32-річним Бредом Піттом, розслідує злочини, скоєні за сімома біблійськими гріхами. У новому романі молодої луганської авторки, що нині мешкає в Києві, цей сюжет наповнюється суто українським «крамом» з гріховної колекції сьогодення.
За сюжетом, герой потрапляє у квартиру на вулиці Саксаганського до семи гріхинь, прекрасних містичних панянок, які знайомлять його з рідним київським середовищем - з іншого, «гріховного» боку. « Наша робота, - каже одна з них, - змушувати вас проходити випробування, падати дуже низько, робити дурниці. Але за це ми даємо вам справжню насолоду». Отже, Лінь, Лють, Жадоба, Ревність, Насолода, Хтивість і Ненаситність розкривають столичному молодику-ріелтеру очі на його рідне місто. Здається, ніхто не може протистояти спокусі, навіть він сам. Цілі дні він проживає під наглядом усіх сімох власниць квартири і заодно цілого мегаполіса. Прикладом доброї роботи гріхинь є дорогі авто на вулицях (Жадоба), скажені розпродажі в крамницях (Заздрість), аварії та вбивства (Лють), розбиті серця і поруйновані шлюби (Хтивість, Ревність, Насолода).
Утім, у авторки, як в житті загалом, існує панацея. Варто якомусь із героїв «лише згадати, що його дії і рішення спровоковані гріхом, він відразу ж знаходить у собі силу бути людиною». Утім, це поодинокі постаті. Натомість, пересічний обиватель – покірне теля нашої «аграрної» влади. «Боротись проти системи середньостатистична людина не буде, бо це для її організму великий стрес, - нагадує нам авторка. - А прості люди на вулицях є рабами й учасниками цієї системи. Вони народжені в ній, їм комфортно в ній, і боротися з нею - це вести війну проти народу, проти своїх колег, проти всього світу».
Тоні Моррісон. Кохана. – Х.: Фабула, 2017
В основу цього роману, нині визнаного вже класичним, покладено реальні події в штаті Огайо, що сталися наприкінці ХІХ століття. Жага до життя, рабовласницькі стосунки, родинна трагедія і всеперемагаюча любов матері до доньки – ось основні колізії, що досі роблять «Кохану» найцікавішим жіночим чтивом сьогодення.
У цьому романі йдеться про смертний гріх. Скоєно злочин, після якого розпочинається містика. Навіть після жахливої трагедії образ дочки не зникає з материнського серця. Генетична пам’ять і незцілима образа, випалена в серцях, не може бути виправдана словами про рівність та єдність білих і темношкірих американців. Роман «Кохана» був удостоєний Пулітцерівскої премії (1988). Згодом на авторку чекала Нобелівська премія (1993).
Отримуючи премію, авторка заявила: немає жодного пам'ятника, дошки, надгробку, стіни, парку, фойє хмарочоса, які б увічнювали пам'ять людей, забраних у рабство і привезених в США. «Немає навіть крихітної лавки біля дороги, - додала вона. - І оскільки такого місця не існує, цю роль буде грати книга». Після цієї палкої промови у важливих історичних місцях, пов'язаних з рабством в США, почали встановлювати «меморіальні» лави на знак скорботи і прощення.
Надія Мориквас. Корнелія. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2016
У цьому романі-есеї львівської авторки йдеться не про романтичну гульню галицької богеми, а про її логічне завершення на тлі згасання поетичної слави відомого молодомузівця Петра Карманського і спалаху його педагогічної зірки в літгуртках початківців. Саме звідти виринуло його «гріховне» почуття до Корнелії, героїні оповіді.
«Професор Карманський, ах професор Карманський!.. Він був безумно радий бачити Корнелю кожного разу, коли вона з групкою дівчат приходила на заняття літературного гуртка». І тягнеться ця історія аж до того часу, куди не ступала нога наших дослідників, і де живуть під радянською владою Ольга Кобилянська і небога її любої подруги Алчевської, де співіснують митрополит Андрій Шептицький і автор памфлету «Плюю на папу!» Ярослав Галан – тобто у 1940-х роках, про які так мало у нашій історичній белетристиці. І де, нагадаємо, «прізвище Корнелії було обведене жирним чорни­лом: брат і сестра – в ОУН, дядько – відомий націо­наліст «Лопата», за яким уже з рік полюють в області».

середа, 1 березня 2017 р.

Лауреати Шевченківської премії - 2017


Лауреатами премії стали:
у номінації «Література, публіцистика, журналістика»:
  • Іван Малкович (книга поезій «Подорожник з новими віршами»)
у номінації «Музичне мистецтво»:
  • Богдана Фроляк (Симфонія-Реквієм «Праведная душе…»)
у номінації «Візуальні мистецтва»:
  • Микола Малишко (мистецький проект «Лінія» (Скульптура))
у номінації «Кіномистецтво»:
  • Степан Коваль (анімаційний серіал «Моя країна — Україна»).

50 книг, які ви маєте встигнути прочитати за своє життя!





1. «Улісс» Джеймса Джойса. “Сучасна класика” перетворила один день з життя городянина в найбільш епічний твір ХХ століття.
2. «1984» Джорджа Оруелла. Краща антиутопія минулого століття, що збагатила мову такими поняттями, як Старший Брат, «новояз» та іншими.
3. «Гордість і упередження” Джейн Остін. Несе відповідальність за те, що газети часто-густо починають статті зворотом: «загальновідомо, що …»
4. «Емма» Джейн Остін. Хоча сама письменниця визнавала, що створила героїню, яка «не сподобається нікому, крім мене самої”.
5. «Коханець леді Чаттерлей» Девіда Лоуренса. Неодноразово визнана такою, що «ображає моральність» історія, яка, проте, більш багатомовна, ніж непристойна.
6. «Кентерберійські оповідання» Джеффрі Чосера. Не такі вже прості, що б там не говорили вам ваші вчителі англійської мови. До того ж відсутня рекомендація від Стівена Фрая на обкладинці, так, що можливо, книга і зовсім не варта уваги.
7. «Великий Гетсбі» Френсіса Скотта Фітцджеральда. Джей Гетсбі зовсім не такий вже великий персонаж, яким його прийнято вважати. Хіба мало людей здійснюють сумнівні вчинки тільки для того, щоб спокусити чужу дружину!
8. «Ніч ніжна» Френсіса Скотта Фітцджеральда. Див вище. До речі, книга багато в чому заснована на реальних подіях.
9. «Знедолені» Віктора Гюго. Один з найбільших романів XIX століття: війна, політика, релігія, любов і багато іншого. Хоча мюзикл, звичайно, цікавіше.
10. «Віднесені вітром» Маргарет Мітчелл. А в цьому випадку, навпаки: книга цікавіше мюзиклу – у «Вест-Енді» він протримався всього два місяці. Насправді, краще за все вийшов фільм.
11. «Сто років самотності» Габріеля Гарсії Маркеса. Все одно, що спробувати простежити сім племен родоводу знайомого студента по обміну з Колумбії.
12. «Сторонній» Альбера Камю. Прочитана в оригіналі тисячами, які вивчають французьку, ця невеличка книжка завинила в тому, що студенти тепер можуть читати французькі есе з екзистенціалізму, але як і раніше не в змозі запитати дорогу до Лувру.
13. «Кандид» Вольтера. Див. вище, замінивши «екзистенціалізм» на «лейбніціанский оптимізм».
14. «Перетворення» Франца Кафки. Див. вище, замінивши «лейбніціанский оптимізм» на «кафкіанство», а «Лувр» на «Бранденбурзькі ворота».
15. «Страждання юного Вертера» Йоганна Вольфганга Гете. Зворушлива історія, що пробуджує у закоханого читача глибоку жалість до себе.
16. «Небезпечні зв’язки» Шодерло де Лакло. Прекрасний текст, але, на жаль, по-французьки, і без фотографії актриси, яка грала Баффі, на обкладинці. Та вже, фільм “Жорстокі ігри”, принаймні, англійською мовою.
17. «Війна і мир» Льва Толстого. 1225-сторінкова книга, яку часом порівнюють з епічною мильною оперою, завдяки перенасиченості подіями та персонажами. Те ж саме ви можете підглянути у своїх сусідів.
18. «Злочин і кара” Федора Достоєвського. Історія божевілля і обтяжливих моральних дилем. На щастя, коротше, ніж «Війна і мир».
19. «Алхімік» Пауло Коельо. Коли вища форма життя зійде до створення книги про людство, вона неодмінно процитує цю безпорадну книгу, що прикидається літературою, як свідчення його найглибшого занепаду. Правда, було продано більше 65 млн. копій, і її високо оцінила Мадонна.
20. «Дівчина з татуюванням у формі дракона» Стіга Ларссен. Ряд нескінченних чашок кави і раптова сцена сексуального насильства. Найуспішніший продукт експортований зі Швеції після ІКЕА.
21. «Їж, молись, кохай» Елізабет Гілберт. Їж, молись, кохай, валяйся на дивані, скаржся, подорожуй, потурай собі, пиши, перевір свій банківський рахунок.
22. «Скарга кравця» Філіпа Рота. Наріжний камінь сучасної американсько-єврейської літератури. Відомий завдяки сцені самозадоволення із застосуванням шматка печінки. На жаль, не так цікаво, як це звучить.
23. «Страх і ненависть у Лас-Вегасі». Хантера С. Томпсона. Психоделічна подорож по Америці, квінтесенція гонзо-журналістики з усією її важкістю для читання (хоча це – на любителя).
24. «Сноби» Джуліан Феллоуз. Серіал «Даунтонське абатство», але без рекламних пауз.
25. «Коротка історія часу» Стівена Хокінга. Ні, ви напевно її ще не читали.
26. «Коротка історія майже всього» Білла Брайсона. Більш читабельна, ніж книга Хокінга, але на книжковій полиці виглядає менш переконливо.
27. «Коротка історія тракторів по-українськи» Марини Левицької. Вводить в оману назва сімейної комедії емігрантів в англійському Пітерборо.
28. «Поло» Джиллі Купер. Відразу перегортайте на 61-у сторінку: там еротична сцена у вертольоті.
29. «Пташина пісня» Себастьяна Фолкса. Див. вище, з поправкою на стор 67, 69, 70, 71, 72 і т.д.
30. «Божественний обман» Річарда Докінс. Навіть більш похмуро, ніж Біблія, але ця книга принесла своєму авторові більший дохід.
31. «Хто-небудь їсть ос?», Видана тижневиком New Scientist. О так. Чи змусить вас ця книга здаватися більш ерудованим? О ні.
32. «Чоловіки з Марса, жінки з Венери» Джона Грея. Ні, це не так. Джон Грей, до речі, з Техасу, якщо ви не знали.
33. «Гра» Ніла Штрауса. Посібник з пік-апу для зневірених чоловіків. Сподобається феміністкам.
34. «Євнух-жінка» Джермейн Грір. Менш цікава версія «Ігри» для чоловіків.
35. «Неприкаяні» Малколма Гладуелла. Пишномовно, багатослівний доказ очевидних речей, на зразок тієї, що нью-йоркський журналіст, який опублікував книгу з різкою назвою, може розраховувати на нове, більш грошове місце роботи.
36. «Як завойовувати друзів і впливати на людей» Дейла Карнегі. Крок перший: не давати їм купувати книги з популярної психології.
37. «Хроніки Фрая» Стівена Фрая. Можна було б стиснути до 140-літерного повідомлення в твіттері.
38. «Ознака тривоги» Алена де Боттона. Задумлива версія Фрая. Але така ж дратівлива.
39. «Прах Анжели» Френка Маккурт. Приємна книга про ірландське дитинство, хоча на ній і лежить непряма провина за численні тужливі наслідування.
40. «Подорож» Тоні Блера. Першокласне чтиво. Але тема сексу не розкрита. І назва нудна.
41. «Мужність під час війни» Гордона Брауна. Мабуть, випередила майбутні книги колишнього прем’єр-міністра: «Як продати ваше золото за гарною ціною», «Управління боргом для чайників», «Гармонія робочого простору».
42. «Джордан: доведена до ручки» Кеті Прайс. На жаль, у цій книзі нічого не говориться, наприклад, про погляди автора на еволюцію царства древніх Хашимітів на сході Ізраїлю.
43. «Субота» Іена Мак’юена. Все, що автор засвоїв за два роки вивчення нейрохірургії. Не так добре, як «Терпляча любов», яка не така гарна, як «Амстердам», який не такий гарний, як «Спокута».
44. «Мандоліна капітана Кореллі» Луї де Берньє. Читачі люблять за опис Кефалонії у воєнний час, але безнадійно зіпсувала репутацію через популярність цитати про коріння дерев: її постійно цитують на весіллях.
45. «Код да Вінчі» Дена Брауна. Корисна лише в якості керівництва про те, кого варто побоюватися в метро.
46. «Сутінки» Стефані Майєр. Див вище. Особливо якщо ви вже дорослий, а значить, вампірів не приваблюєте.
47. «Гаррі Поттер» Джоан Роулінг. Див вище. Особливо якщо ви дорослий і читаєте версію цієї книги у відповідній обкладинці.
48. «Один день» Девіда Ніколлса. Прекрасний опис відносин, які тривають протягом двадцяти років: усе псують лише захоплені відгуки тих, хто намагається неодмінно переказати вам сюжет, не загубивши кінець (натяк: дуже, дуже сумний).
49. «Скаутинг для хлопчиків» Роберта Баден-Пауела. У книжковому магазині цю книгу питати якось ніяково.
50. «Лоліта» Володимира Набокова. Скаутинг для дівчаток.

понеділок, 6 лютого 2017 р.

Найзагадковіша книга


   Ця книга залишається загадкою вже більше п'яти століть. Автор її невідомий, мова незрозуміла. Текст манускрипту написаний унікальним алфавітним листом, яким немає аналогів, і рясно рясніє дивними символами безліччю ілюстрацій.
   Велика кількість криптографів намагалися розшифрувати цей текст, але розгадки немає до цих пір. Вдалося встановити, що першим власником книги, про якого щось відомо, був імператор Рудольф II Богемський (1552-1612), який купив її у невідомого торговця в 1586 р за 600 золотих дукатів (трохи більше 60 тисяч сьогоднішніх доларів).

  Наступним власником книги був алхімік Георгса Бареша. Він не зміг перевести текст і назвав цю книгу сфінксом. За заповітом Бареша, книгу успадкував колишній ректор Карлового університету в Празі Йоганн Маркус Марці. Після смерті Марци манускрипт перейшов у власність інституту Кирхера - Римського єзуїтського університету (Римська колегія). У 1870 р король Італії Віктор Еммануїл II захопив папську державу, і книгу перевезли в єзуїтський коледж на віллу Мондрагон, де її в 1912 р випадково виявив торговець книгами Вілфрід Михайло Войнич. Згодом рукопис отримала назву «Манускрипт Войнича». 


   У 1930 р він помер, і манускрипт перейшов у спадок його дружині - англійській письменниці Етель Ліліан Войнич, найбільш відомої за романом «Овід». На сьогоднішній день книга знаходиться в Бібліотеці рідкісних книг і рукописів Байнеке Єльського університету.
  Розміри книги 6 на 9 дюймів. У ній 240 пергаментних сторінок (припускають, що колись їх було 270). Зашифрований текст написаний від руки пером, яким також виконані чорнові начерки малюнків, на які пізніше була нанесена фарба.
 Книга розділена на п'ять частин. Перша, найбільша, займає половину тома і відома як ботанічний розділ. На кожній сторінці є один або два малюнки різних рослин і текст, який складається з декількох параграфів. Не завжди можна визначити, яке саме рослина зображена. Деякі можуть виявитися неймовірним відкриттям.
   Наступна частина містить зображення сонця, місяця і зірок. Її вважають астрономічним (або астрологічним) розділом. Далі йде біологічний розділ, де вміщено малюнки з області анатомії: схожі на кровоносні судини трубки і канали, а також мініатюрний зображення оголеної жінки.

   Четвертий розділ названий фармацевтичним, оскільки в ньому зображені коріння, листя та інші частини рослин, а також ємності, схожі на аптекарські судини. П'ята, остання частина - рецепти. Складається з декількох параграфів, кожний з яких відзначений зірочкою на полях.
    Прескотт Каріер, криптоаналітик Військово-морських сил США, встановив, що манускрипт написаний двома стилями, названими їм різними мовами. У своєму висновку він відзначав, що книга була створена двома людьми, або через одного чоловіка, який писав текст з багаторічною перервою. Найчастіше авторство книги приписують Роджеру Бекону.

  Численні спроби знайти правдоподібне рішення загадки манускрипту огорнули рукопис аурою незбагненної таємниці. Результати статистичного аналізу книги показали велику ймовірність того, що використано невідому мову. Дослідження показують, що текст написаний відповідно до закону Ципфа, який пов'язаний з періодично повторюваними в тексті словами.

    Навряд чи автор, створюючи текст в XVI ст. (Якщо це всього тільки не безглузда абракадабра), міг враховувати базові основи мови.
   Доведено, що манускрипт - оригінал. Що він написаний осмисленим, але невідомою мовою. Але висновок не наблизив нас до розгадки цілей його створення. Ніхто не став би використовувати такий складний, що не піддається дешифрування текст, якби інформація в ньому не була або дуже небезпечною, або особливо секретної.

середа, 11 січня 2017 р.

"Заповіт" молодий Шевченко написав важкохворим

6 січня 1846 року поет Тарас Шевченко закінчив писати свій знаменитий "Заповіт". 32-річний Шевченко вважав, що помирає і це його останній вірш. Адже у нього було запалення легень і лихоманка.
У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині. У Полтаві він поквапився до Шведської могили, яку хотів замалювати, бо ще раніше не бачив місцевість, де було поховано загиблих під час Полтавської битви шведів. За малюванням побачив поета поміщик Степан Самійлов, з котрим Шевченко здавна приятелював. Разом дісталися хутора В'юниця, де сім'я Самійлових привітала поета. А на ранок Шевченко відчув нежить. Місцевий фельдшер визначив – запалення легень. На сімейній раді вирішили – негайно відправити хворого поета в Переяслав до лікаря Андрія Козачковського.
Шевченку в Переяславі відвели окрему кімнату, лікар призначив лікування. Третьої ночі настала криза - хворий відчував повне виснаження, мучила лихоманка. Вирішив написати останнє слово до людей, бо гадав, що помирає.Так з'явилися рядки: "Як умру, то поховайте мене на могилі...". Міцний організм переміг хворобу і через два тижні поет уже вирушив на Чернігівщину.
У рукопису не було назви. "Заповітом" його охрестили видавці через кілька років. У різних списках і різних виданнях цей вірш мав різні назви: "Завіщаніє", "Заповіт", "Думка", "Остання воля". З 1867-го року за ним закріпилася назва "Заповіт".

"Заповіт" пішов у люди: його переписували в десятках і сотнях примірників, передавали з рук у руки, вивчали напам'ять, аж поки твір потрапив на сторінки невеликої збірки "Новыя стихотворѣнія Пушкина и Шевченки", що була надрукована у Лейпцигу 1859 року, пізніше — у Львові (1863) та Петербурзі (1867). Великого поширення він набув під час перевезення тіла Шевченка до України.
"Заповіт" — квінтесенція всієї творчості Шевченка. У ньому сфокусовано провідні ідеї, мотиви й образи гнівної музи поета-борця. Увесь твір звучить як пристрасна промова революційного трибуна, звернена до народу. Вірш переклали на 150 мов світу та поклали на музику.
Автор: Ольга ВАСЬКІВ

середа, 4 січня 2017 р.

Підбірка найкращих та найвідоміших книг-ювілярів 2017


  • Наймолодшим у списку є «Домовичок Кузя» Т. В. Александрової. У прийдешньому році він відсвяткує всього сорок-п’ять років.
  • На десяток старше твори Давыдычева Л. В. «Важке, повне негараздів і небезпек, життя Івана Семенова, другокласника і другорічника» і Медведєва Ст. Ст.«Баранкін, будь людиною!»
  • Ще п’ять років потрібно накинути «Туманності Андромеди» Єфремова І. та «Дивакові з 6-Б» Železnikova В. К.
  • 65 років виповнюється твору культового письменника Е. Хемінгуея «Старий і море». Воно ловить у свої мережі сучасних людей, незалежно від їх інтересів і способу життя.
  • «Щоденнику Анни Франк» Франк А. і «Повісті про справжню людину» Польового Б. Н. виповниться 70 років.
  • Сент-Екзюпері А. славиться своїм «Маленьким принцом» вже 75 років.
  • 80-річчя відзначать «Розповідь про невідомого героя» Маршака С. Я. і «Хоббіт, або Туди і назад» Толкіна Дж. Р. Р.
  • На п’ять років старше попередніх творів роман Шолохова М. А.«Піднята цілина».
  • Вже 90 років захоплює читачів «Республіка ШКІД» Білих Р. і Пантелєєва Л., «Пошта» Маршака С. Я.
  • До 95 ювілею підійшли відразу кілька творів: Сабатіні Р.«Одіссея капітана Блада», Чуковський К. І. «Мойдодир» і «Тараканище», Шпенглер О. «Занепад Європи».
  • Сто років кілька поколінь читає «Крокодила» К. І. Чуковського.
  • «Воробьишко» М. Гіркого, роман«Фінансист» Т. Драйзера, перший збірник віршів «Вечір» А. А. Ахматової, роман «Загублений світ» А. Конан-Дойла відсвяткують своє 105-річчя.
  • 110 років тому відбулася прем’єра ліричної драми А. Блоку«Балаганчик»
  • На п’ять років раніше була написана«Собака Баскервіллів» А. Конан-Дойла і «Пітер кролик» Поттер Б.
  • 120 років з дня свого створення відзначить «Овід» Е. Войнич, «Аленушкины казки» Д. Н. Мамин-Сибіряк, «Дракула» Б. Стокера, «Людина-невидимка» Р. Уеллса.
  • 125 років світ побачив «Дитинство Теми» Гарін-Михайлівський Н. Р.
  • На п’ять років старше виявилася «Каштанка» А. П. Чехова.
  • М. Твен створилася історію про двох таких різних і в той же час схожих хлопчиків «Принц і жебрак» 135 років тому.
  • 145-річчя відзначать відразу два твори Л. Н. Толстого «Азбука» і «Кавказький бранець», а також роман Ж. Верна «Навколо світу за 80 днів» і оповідання Н.П. Вагнера «Казки кота Мугикаючи».
  • 150-ий день народження святкуватимуть«Діти капітана Гранта» Ж. Верна, «Злочин і покарання»Ф. М Достоєвського, «Легенда про Уленшпигеле» Костера де Ш.
  • До 155-річчя дісталися «Знедолені» Ст. Гюго, «Саламбо» Р. Флобера, «Батьки і діти» Тургенєва І. З..
  • 165 років відсвяткують «Хатина дядька Тома» Р. Бічер Стоу, «Дитинство» Л. Н. Толстой, «Муму», М. С. Тургенев.
  • За 170 років перевалило таких творів: «Мертві душі»Гоголя Н. Ст., «Звичайна історія» Гончарова І. А., «Записки мисливця» Тургенєва І. С.
  • 180-річний бар’єр візьмуть твори А. С. Пушкіна «Анчар», «Дубровський» та чудова казка про любов і труднощі на її шляху Салтана і Лебідь, а також романи М. Ю. Лермонтова «Бородіно» і «Смерть поета», казка Г. К. Андерсена «Нове вбрання короля».
  • 190 років тому Гауф Ф. написав відому казку «Карлик Ніс».
  • 205 років минає з того дня, коли діти всього світу читають і люблять казки братів Грімм. Зокрема, іменинниками стануть «Золотий гусак», «Король-Жабеня, або Залізний Генріх», а також перша частина збірки «Дитячі і сімейні казки».
  • Історії Ш. Перро відкривають дивовижний світ казки вже 320 років.
  • Справжнім рекордсменом є книга давньогрецького математика Евкліда «Начала», якої в 2017 році виповнюється 535 років.
Всі перераховані книги-ювіляри 2017 стали вагомим внеском у розвиток літератури, тому їх по праву називають світовою класикою.