четвер, 20 вересня 2018 р.

Визначено переможців премії Українська книжка року

 Президент України Петро Порошенко підписав указ про присудження цьогорічної премії «Українська книжка року». У номінації «За видатні досягнення у галузі художньої літератури» премію присуджено книзі Миколи Жулинського «Моя Друга світова: роман-хроніка в голосах» (2016). Як повідомляється: «Ця книга – переплетення дитячих вражень, історичних фактів і людських трагедій у вирі Волинської трагедії. Автор веде читача від голосів живих свідків про трагічні й героїчні події до відроджених із небуття авторською уявою спогадів односельчан, від історії волинського села Новосілки до масштабних подій світового значення».
У номінації «За вагомий внесок у розвиток українознавства» премію присуджено книзі «Євангеліє Бучацьке», упорядковане Дмитром Степовиком (2016). «Євангеліє Бучацьке» – пам’ятка книжного мистецтва та мініатюри, написане для прочитання під час Божественної літургії у другій половині XII – на початку XIII ст. на Волині. Ця рукописна книга домонгольського періоду дістала сучасну наукову назву у 1888-1889 рр. за місцем зберігання від 1712 р. у чоловічому монастирі міста Бучач. Нині вона зберігається у колекції Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові. До книги увійшли факсиміле стародавнього рукопису Євангелія та його переклад сучасною українською мовою.
У номінації «За сприяння у вихованні підростаючого покоління» премією відзначено книгу «Шалахмонеси» Григорія Фальковича (2016). Як стверджує Комісія, що рекомендувала Президенту лауреатів: «Українсько-єврейська книга поєднала найкраще з обох культурних традицій. Видання ілюстровано роботами художника Пінхаса (Павла) Фішеля, які виконані на зразок єврейських стародруків».
На здобуття премії висуваються книжкові видання українською мовою, видані в Україні протягом останніх трьох років, але не пізніш як за півроку до їх висунення на здобуття премії. Диплом лауреата премії видається кожному зі співавторів твору. Сума премії – 100 тисяч гривень на лауреата.

вівторок, 28 серпня 2018 р.

МАЛОВІДОМІ ФАКТИ ПРО КНИГИ

Читати про книги так само цікаво, як і читати самі романи. Часто одна деталь може змінити сприйняття оригінального тексту. Пропонуємо кілька фактів про книги, яких ви могли не знати. 

А чи знаєте Ви?
  1. «Аліса в країні чудес» була заборонена у Китаї через наявність у книзі звірів, які розмовляють.
  2. Дж. Р. Р. Толкін друкував всю трилогію «Володаря перснів» двома пальцями.
  3. У «Казках 1000 і 1 ночі» Аладдін спочатку був китайцем.
  4. Книга Джастіна Бібера входить до списку бестселерів за версією New York Times (так-так, він теж вміє писати).
  5. Бібліотека Гарвардського університету зберігає 4 юридичні книги, написані на людській шкірі.
  6. Книга «Подорожі Гуллівера» описала розмір і швидкість обертання місяців — супутників Марса за 100 років до того, як це зробили астрономи.
  7. «Пригоди Тома Сойєра» — перша книга, текст якої був набраний на друкарській машинці.
  8. Книги про Гаррі Поттера — найбільш заборонені в Америці через «пропаганду окультизму, язичництва і заперечення християнських цінностей».
  9. У романі американського письменника Натаніеля Веста «День сарани» (1939) є персонаж на ім'я Гомер Сімпсон.
  10. Володимир Набоков писав «Лоліту» в блокноті під час поїздок по Америці для колекціонування метеликів. Дружина письменника Віра завадила йому спалити начерки роману.
  11. Найбільш продавана у Великобританії книга всіх часів — «50 відтінків сірого».
  12. «Вінні-Пух» був спочатку заборонений в Америці, Туреччини та Великобританії. Тут зіграло роль не тільки наявність розмовляючих тваринок, але і той факт, що малюк П'ятачок викликав негативну реакцію у мусульманській частині читачів.
  13. Шерлок Холмс частіше за інших літературних персонажів ставав героєм кіно і телесеріалів.
  14. «Робінзон Крузо» вважається першим англійським романом. До речі, роман про пригоди Робінзона має продовження, в якому герой терпить аварію корабля біля берегів Південно-Східної Азії і змушений добиратися до Європи через всю Росію. Зокрема, він протягом 8 місяців перечікує зиму у Тобольську.
  15. Перша рукописна Біблія (з моменту винаходу друкарського верстата) була написана за 12 років і коштує зараз 8 млн доларів.
  16. Найпопулярнішим письменником всіх часів і народів є Агата Крісті. Її детективи друкуються на 44 мовах світу.
  17. Було видано вже більше двох мільярдів книг. Найбільш ходовою книгою залишається Біблія. Друге місце займає «Книга рекордів Гіннесса».
  18. Александр Дюма наймав «літературного негра» — романіста Огюста Маке, щоб той допоміг іменитому автору написати «Трьох мушкетерів» і «Графа Монте-Крісто».
  19. Франц Кафка перед смертю просив свого друга Макса Брода спалити всі його роботи. «Замок»,«Процес» і «Америка» були опубліковані проти волі письменника.
  20. «Мобі Дік» Германа Мелвілла був спочатку опублікований без епілогу через збій принтера.
  21. Чарльз Діккенс писав «Різдвяну історію» протягом шести тижнів.
  22. У найпершому коміксі «Супермен» головний герой був лисим і страждав манією величі.
  23. Барбара Картленд, найбільш плідний автор за версією «Книги рекордів Гіннеса», писала по роману кожні два тижні.
  24. Першим романом в історії вважається японська «Повість про Ґендзі» (близько 1007 року), авторство якої приписується Мурасакі Сікібу, дамі при дворі імператриці Сьосі.
  25. Найбільше творів написав іспанський драматург Лопе де Вега. Його перу належить 1800 п'єс.
  26. У назві роману Льва Толстого «Війна і мир» слово «мир» вжито як антонім війні (дореволюційне «миръ»), а не в значенні «навколишній світ» (дореволюційне «міръ»). Всі прижиттєві видання роману виходили саме під назвою «Война і миръ», проте через друкарські помилки в різних виданнях у різний час, де слово написали як «мiръ», досі не вщухають суперечки про істинне значення назви роману.
  27. В'язнями Бастилії були не тільки люди. Одного разу до в'язниці була ув'язнена знаменита Французька енциклопедія, складена Дідро і Д'Аламбером. Книгу звинувачували у тому, що вона завдає шкоди релігії та суспільній моралі.
  28. Творчість одного з популярних сучасних авторів — Паоло Коельо — повністю заборонена в Ірані. А чому, місцева влада так і не спромоглася пояснити.
  29. Вперше «Гамлета» російською мовою переклав письменник Олександр Сумароков, переклавши назву як «Омлет, принц Датський».                                                                                                                                                                                                                   Джерело:http://publish-ukma.kiev.ua/ua/novini/55-malovidomi-fakti-pro-knigi.html

Франко і жінки: відверто про особисте життя письменника

Сам Франко писав, що в його житті "тричі являлася любов". Жінок у нього було значно більше, однак справжні почуття були лише до трьох… Письменник відверто говорив: "Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали мої зносини з жіноцтвом". Тож детально про усіх.

Ольга Рошкевич

Перше світле юне кохання Франка було до доньки священика Ольги Рошкевич. Ольга була жінкою з вищого світу. Знала кілька іноземних мов, збирала фольклор, мала власні друковані праці. Познайомилася пара у 1874 році. Тоді Іван був гімназистом і прийшов у гості до свого друга і брата Ольги Ярослава.
Спочатку їхні стосунки подобалися батькам, і ледь не дійшло до офіційних заручин. Однак Франка заарештовують за участь у таємній соціалістичній організації. І після цього батько Ольги забороняє будь-яке спілкування з Франком. Це не зупинило дівчину, і вони продовжували зустрічатися таємно.

Однак відбувається другий арешт. Зрештою, під тиском батька Ольга виходить заміж за священика Володимира Озаркевича. Франкові вона написала: "Не думай, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш — все буде тісно пов’язане з тобою, твоєю роботою, твоїми думками". І справді, перші роки життя пара була одружена фіктивно, спали в окремих кімнатах, Ольга мала свободу дій. Однак згодом їхній шлюб перетворився на справжній. Франко ж написав Агатангелу Кримському: "Наша любов тяглася 10 літ". Письменник присвятив Ользі чимало своїх творів.

Кілька захоплень одночасно

Розрив з Ольгою, мабуть, сильно вразив Франка. Тож він майже одночасно почав стосунки аж з кількома жінками. Новими захопленнями письменника стали:
- поетеса Юлія Шнайдер (псевдонім — Уляна Кравченко);
- вчителька, письменниця, громадська діячка Климентина Попович;
- представниця відомого роду Ольга Білинських.
З них трьох Ольга Білинська серйозно збиралася заміж за Франка. За деякими даними, вона навіть встигла пошити весільну сукню. Однак весілля не відбулося. Що стало причиною розриву стосунків – теж невідомо.
Приблизно у цей же час Франка пов’язували з відомою соціалісткою Анною Павлик (сестра його товариша Михайла Павлика). Однак дівчина йому відмовила. Анна не хотіла одружуватися взагалі. Зрештою, так і склалося – вона ніколи не була заміжня.

Юзефа Дзвонковська

Другим справжнім коханням Франка дослідники називають Юзефу Дзвонковську. Друге кохання письменник зустрів у Станіславі (Івано-Франківськ). Полька із шляхетної родини припала до серця усім членам гуртка, до якого входив Франко. Привітна і розумна дівчина залишається для усіх неприступною. Однак з Франком вона починає листування. І 27-річний письменник вирішує: от вона – жінка, яка має стати його дружиною. Проте в Юзефи про це була інша думка, і вона відмовляє Франкові… Думки дослідників розходяться. Частина вважає, що дівчина відмовила через свій вищий соціальний статус. Інші переконані: через смертельну хворобу.

І справді, Дзвонковська прожила неповних 30 років. У травні 1892 року вона померла від туберкульозу. Поет їй присвятив кілька віршів і оповідань. А в його робочому кабінеті висів портрет "Дівчина з маком у волоссі". Дослідники вважають, що на ньому зображене друге кохання поета.

Целіна Зиґмунтовська

Третє кохання – шляхтянку і затяту польку (принципово листувалася лише польською) Целіну – Франко зустрів на пошті. Тут вона працювала. Письменник безмежно закохався в прекрасну дівчину. Однак абсолютно безрезультатно! Целіна відверто говорила, що Франко їй не подобається. Вона була в захваті від брюнетів, а Франко – рудий.
Целіна запевняла, що Франко її переслідує. І дуже зраділа, коли він одружився. Сама дівчина вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двоє дітей і швидко овдовіла.
Як не дивно, Франко і Целіна зустрічалися все життя. Він допомагав вдові вирішувати справи, допомагав грошима. Згодом поселив її з дітьми у своєму будинку як економку. Після смерті Франка його син теж допомагав старенькій екс-коханій батька.
Стосунки Івана і Целіни були дивні. Григорій Величко про неї писав: "Ще третя жінка відіграла велику роль в житті Франка. Це була поштова співробітниця, яку побачив поет на пошті й запалав до неї великим коханням, хоч ніколи до неї не наближався. Усе вказує на те, що це кохання було фантазією, уявою Франковою. Ця ідеальна жінка в уяві Франка не виказала себе в житті нічим визначним, не була ані письменницею, ані суспільним діячем, була зовсім тихою, буденною людиною, а все-таки Франко через неї терпів дуже сильно. Випливом цього кохання з'явилося "Зів'яле листя". Були й інші твори присвячені дивному третьому коханню Франка.

Ольга Хоружинська

Франкові було вже 30, а він все ніяк не міг знайти на Галичині собі дружину. І от він зустрічає свою майбутню половинку в Києві. Красуня з дипломом вчителя, яка володіла кількома іноземними мовами та неймовірно грала на фортепіано, Ольга Хоружинська щиро закохалася у Франка, який мав жахливу репутацію. Звісно ж, рідні відмовляли Ольгу як могли. Але все ж вона одружується з письменником. Ольга стає вірною опорою для Франка, допомагає йому у творчості та спонукає отримати освіту. Жінка народила чотирьох дітей, та попри це не залишає громадської діяльності, видає журнал.
                                                        
   Франко з дружиною
Здається, все ідеально? Лише здається. Франко не кохав свою дружину. У листі своєму другові Агатангелу Кримському він пише: "З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою... Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш".
Ольга робила все, що могла, терпіла злидні, ревнувала Івана до інших жінок, але тішилася, що саме вона його половина. У неї все частіше стаються неврози. Останньою каплею стала смерть їхнього сина. Ольга потрапляє до божевільні. Вона навіть не була присутня на похороні Франка, бо вийшла з лікарні значно пізніше. Згодом через скульптуру Сергія Литвиненка на могилі Франка Ольгу не змогли навіть поховати поруч з чоловіком. Її могила розташована неподалік…
 Джерелоhttps://24tv.ua/franko_i_zhinki_vidverto_pro_osobiste_zhittya_pismennika_n854339


вівторок, 21 серпня 2018 р.

Віктор Янкевич Тенета

У цьому метушливому, багатоликому, перенасиченому подіями світі людина мала б прагнути усамітнення, а вона страждає від... самоти. Нікому не хочеться занурюватися в чиїсь (навіть у доньчині) проблеми, ніхто не візьме на себе й окрушинки чийогось болю. Як було б добре, аби з одного боку — ніхто нікого ні за яких умов «не діставав, не кумарив, не ліз повчаннями в душу». З другого — ніхто не вибивався б із чітко зорганізованої шеренги «правильних» людей. А «неправильні» чомусь хочуть умерти. Тобто, відчайдушно прагнуть, аби їх почули чи бодай помітили, й шукають спасіння в інтернеті... А там раптом з’являється подруга. Всерозуміюча. Вірна до останку... Цей детектив начебто не для слабкодухих, але саме їх може порятувати.

Презентація соціального детективу В. Янкевича «Тенета» пройшла в Кузнецовській міській публічній бібліотеці


четвер, 26 липня 2018 р.

ХУДОЖНЯ КНИГА У РОЛІ… ПУТІВНИКА

Васильчук В. Франція: тільки один місяць. Міста і люди, подорожні нотатки; К: Український пріоритет. 2018, - 72 с.

Зібралися в іншу країну? Як на наш час, то у цьому прагненні немає чогось надзвичайного. Купуй квиток і, як кажуть, щасливої дороги. Тим паче, що й безвізовий режим сприяє. Але є одна заковика. Той, хто зібрався у чужі краї, перед мандрівкою хоче якомога більше дізнатися про майбутнє місце перебування. Допоможуть блукання інтернетною мережею чи солідні довідники з академічним ухилом? Сумніваюся! Якісь сухуваті вони для сприймання, коли так прагнеться простоти.

І тут на допомогу можуть прийти книги письменників про ту чи іншу країну, написані на основі особистих вражень. Однією з таких є «Франція: тільки один місяць. Міста і люди» Віктора Васильчука з Коростеня, що на Житомирщині.

 У передмові до книги автор розповідає про те, як вона народилася. І саме тут дізнаємося про те, як українське подружжя заприязнилося з родиною Дешармів з французького містечка Пуі су Шарльйо (давайте залишимо у спокої спонукальні моменти, бо вони належать до не вельми приємних: десятирічна донька письменника захворіла і допомогли французькі лікарі при сприянні уже згадуваної сім'ї). Впадає у вічі що літератор з перших абзаців своїх подорожніх нотаток розставляє акценти простості.
  У розділі «Дивні історії про звичні речі» кількома реченнями описано появу популярного сиру камамбер. Цікаво (і без дидактичних нашарувань) пан Віктор розповідає про презентацію своєї книжки у школі французького містечка Бур-ле-Комт. Мені, газетяреві, з чималим стажем роботи, було цікаво, як живуть і працюють мої колеги з іншої держави. Й письмак, слава Богу, цілком вдовольнив мій інтерес, Як на мене, тут варто, мабуть, згадати ще й про таке: письменник – журналіст за фахом заснував і видає благодійну і вільну газету у рідному місті. Й це, зрозуміло, не могло не позначитися на невеликій оповідці «На обід – газета» про видання «Le pays» в Руані (коли перечитував цю частину книги, то не давали спокою два питання. По-перше, чи зверне увагу автор на те, що найбільше цікавить читачів. А саме: чи розповість про дії рядових співробітників газети у притаманній йому манері. І з задоволенням для себе відзначив, що автор зробив це. Й мимовільно пройнявся до нього ще більшою симпатією. По-друге: те, що літератор і журналіст розповідає не загальновідоме, а про досі незнане – вельми потрібною справою, але чи не виштовхне оце на манівці несприйняття. Бо автор, уникаючи повчальності, зумів знайти потрібну тональність розмови).
Можливо, несвідомо в попередніх абзацах уже було зачеплено питання стилю викладу. Але воно, напевно, не заграло б різнобарв'ям, якби не наголоси на окремих нюансиків, як і це пояснюють, роблячи акценти на мовленевих моментах. Розумію, звісно, що не всі однозначно сприймають такий підхід літературного критика. Та особливо не переймаюся песимізмом таких скептиків. Бо думка про будь-яку книгу без доторків до питань мовознавства у ній нагадує дуже голосний постріл з потужної гармати по сірих горобенятах мацюпусінького калібру. Адже книга з найцікавішими фактами не сколихне свідомості читача без мовних наголосів. Це, очевидно, добре розуміє Віктор Васильчук, пересипаючи сторінки книги мовними вдатностями.
Спробуємо поговорити про них конкретніше. Зокрема, зупинимося на питанні про пейзаж і його доцільність у подорожніх нотатках. Дехто, зрозуміло, скаже, що пейзаж – неодмінний атрибут жанру. Чесно кажучи, поділяю таку думку. Але з однією умовою. Написане повинно логічно вписуватися у контекст і не почуватися у ньому інородним тілом. Це – з одного боку. Але існує й другий бік так званої «словесної палиці». Не порятує й детальне описування, якщо у ньому немає авторової «живинки». Вона, безумовно, крокує у парі зі спостережливістю. Такі ж дерева, такі ж кущі, таке ж небо... І все ж чуже: рівна, мов стіл дорога, розкреслена акуратною розміткою, безліч довідкових щитів і... квітів обабіч доріг біля будинків на тротуарах! «Гарненька мініатюрна пташка ще довго мерехтіла своїми мікроскопічними крильцями над квітами. Певно, чиясь душа». Можна продовжити цитування, але висновок буде єдиним. Читачі прагнуть припасти до «пейзажного джерела», якщо можна так висловитися. Тому й трішечки злишся на автора, бо він не завжди дає можливість втамувати спрагу. І нічого не можеш вдіяти із собою, коли з'являється таке враження. Та відразу, образно мовлячи, «смикаєш себе за рукав». Текст можна наповнити різними описами, але автор дуже обережно ставиться до змалювання уздрітого, щоб із «ночов» книги не вихлюпнулася справдешність.. І як тут не провести паралель з попередньою книгою «Пробач мені, Цукерочко!», в якій точність пейзажної мінімалізації привабила до себе.
Чар пейзажності доповнила вдалість порівнянь. Наведемо окремі з них для підтвердження... «Маленький світло-зелений вогник, а світить наче справжній метелик» (з опису світлячка, побаченого обабіч дороги у «Зустрічі в Пуї су Шарльйо»).
«І хоча це було більш прозаїчно і менш екзотично, ніж на Гольфстрімі, той теплий липневий ранок мені немало радощів» (з опису риболовлі у «Рибальство – французьке, борщ – український»). «Більших очей, щасливіших посмішок я ніде не бачив, аніж у цій дивовижній дитячій країні» (з опису перебування малюків у Луна-парку в «Однорукі бандити», океан... і прощання»).
Є ще кілька моментів, які спонукають до розмислів. Нині, приміром, багато говоримо про необхідність більшого психологізму у художніх творах. Як на мене, то він не є зайвиною і у подорожніх нотатках з елементами публіцистичності у хорошому розумінні цього означення. Віктор Васильчук пішов ще далі, перемішавши отой психологізм з проявами ментальності. Не всім, очевидно, сподобається така суміш, але автор розповідає про реалії життя, ні на йоту не відступаючи від них. І мені здається, що саме у цьому й полягає логіка викладу.
Ще одне повернення до питання про публіцистичність. Але – в іншому ракурсі. Не буду приховувати, що неоднозначно сприймаю публіцистичні нотки в романах та повістях. З літературознавчої точки зору все ніби й нормально. Список творів, у яких органічно суміщаються художність і публіцистичність – чималий. І він постійно зростає. Та часто-густо це не викликає захоплення, бо хочеться упірнути у вир жанрової чистоти. Подорожні нотатки – інша справа. Публіцистика тут є необхідною. Але автор повинен пильно стежити за тим, аби не передозувати. Чи врахував це прозаїк? Гадаю, що так! Адже у книзі публіцистика, відіграючи помітну роль, усе ж не виходить на передній план, що так і має бути.
Особливість стилю, яка стосується усієї книги? Так! Та не лише про нього згадую, коли після прочитання думаю про книгу «Франція: тільки один місяць. Міста і люди». Олексій Усачов у своїй післямові до книги, безумовно має рацію, коли говорить, що видання не є схожим на рекламу. З погляду традиційності усе виглядає саме так. Враховуючи негативне ставлення значної кількості громадян до піару, котрий є дуже далеким від істини. І все ж насмілюся назвати видання путівником. Путівником у хорошому розумінні цього слова. Путівником у пізнання простоти чужини, до якої горнеться душа.

Ігор ФАРИНА, член НСПУ,
лауреат Всеукраїнської премії імені братів Лепких.

четвер, 12 липня 2018 р.

Книжкова виставка «Тобі потрібна порада? Відшукай її у книзі»

В сучасних умовах бібліотечна виставка стає активним помічником і читача, і бібліотекаря. До Вашої уваги книжкова виставка «Тобі потрібна порада? Відшукай її у книзі», яка діє у відділі обслуговування користувачів Кузнецовської міської публічної бібліотеки.

пʼятниця, 8 червня 2018 р.

Список літератури: Що читати влітку учням 5-11 класів За рекомендацією МОН

Позакласне читання допоможе дітлахам підготуватися до наступного навчального року, розважить під час канікул та забезпечить новими знаннями. 

5 клас

Легенди:
«Про зоряний Віз», «Чому пес живе коло людини?», «Берегиня» (за С. Плачиндою), «Дажбог», «Неопалима купина» (за Є. Шморгуном), «Як виникли Карпати», «Чому в морі є перли і мушлі».
Народні перекази:
«Прийом у запорожців», «Про правду і кривду», «Мудра дівчина», «Ох», «Летючий корабель».
Літературні казки:
Іван ФРАНКО. «Фарбований Лис»,
Василь КОРОЛІВ-СТАРИЙ. «Хуха-Моховинка»,
Василь СИМОНЕНКО. «Цар Плаксій та Лоскотон»,
Галина МАЛИК. «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії».
Загадки:
Леонід ГЛІБОВ. «Химерний, маленький…», «Що за птиця?», «Хто вона?», «Хто розмовляє?», «Хто сестра і брат?».
Літописні оповіді:
«Три брати — Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь», «Святослав уладає мир з греками…», «Володимир вибирає віру», «Розгром Ярославом печенігів. Початок великого будівництва в Києві. Похвала книгам».
Олександр ОЛЕСЬ. «Заспів», «Україна в старовину», «Похід на Царгород», «Ярослав Мудрий» (із кн. «Княжа Україна»).
Зірка МЕНЗАТЮК. «Таємниця козацької шаблі».
Світ природи:
Тарас ШЕВЧЕНКО. «За сонцем хмаронька пливе…», «Садок вишневий коло хати…»,
Степан ВАСИЛЬЧЕНКО. «В бур’янах»,
Павло ТИЧИНА. «Не бував ти у наших краях!», «Гаї шумлять…», «Блакить мою душу обвіяла…»,
Євген ГУЦАЛО. «Лось»,
Максим РИЛЬСЬКИЙ. «Дощ» («Благодатний, довгожданий…»), «Осінь-маляр із палітрою пишною…»,
Григір ТЮТЮННИК. «Дивак»,
Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ. «Сіроманець».

6 клас

Календарно-обрядові пісні:
«У ржі на межі», «Ой бiжить, біжить мала дівчина», «Проведу я русалочки до бору» (русальні); «Заплету віночок», «Ой вінку мій, вінку», «Купайло, Купайло!» (купальські); «Маяло житечко, маяло», «Там у полі криниченька» (жниварські) — на вибір. Пісні зимового циклу: «Ой хто, хто Миколая любить», «Засівна», «Нова радість стала», «Добрий вечір тобі, пане господарю!», «Щедрик, щедрик, щедрівочка», «Ой весна, весна — днем красна», «Ой кувала зозуленька», «А в кривого танця», «Ой ти, коте, коточок», «Ой ну, люлі, дитя, спать».
Пісні літературного походження:
«Ще не вмерла України…» П. ЧУБИНСЬКОГО і М. ВЕРБИЦЬКОГО,
«Ой, у лузі червона калина похилилася» С. ЧАРНЕЦЬКОГО і Г. ТРУХА,
Микола ВОРОНИЙ. «Євшан-зілля»,
Тарас ШЕВЧЕНКО. «Думка», «Іван Підкова».
Володимир РУТКІВСЬКИЙ. «Джури козака Швайки».
Я і світ:
Леся УКРАЇНКА. «Мрії», «Як дитиною, бувало…», «Тиша морська»,
Володимир ВИННИЧЕНКО. «Федько-халамидник»,
Станіслав ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ. «Теплота родинного інтиму…», «Забула внучка в баби черевички…»,
Ірина ЖИЛЕНКО. «Жар-Птиця», «Підкова», «Гном у буфеті»,
Ігор КАЛИНЕЦЬ. «Стежечка», «Блискавка», «Веселка», «Криничка», «Дим»
Емма АНДІЄВСЬКА. «Казка про яян», «Говорюща риба»/
Пригоди і романтика:
Всеволод НЕСТАЙКО. «Тореадори з Васюківки»,
Ярослав СТЕЛЬМАХ. «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера»,
Леся ВОРОНИНА. «Таємне Товариство боягузів, або засіб від переляку № 9».
Гумористичні твори:
Леонід ГЛІБОВ. «Щука», «Муха і Бджола», «Жаба і Віл»,
Степан РУДАНСЬКИЙ. «Добре торгувалось», «Запорожці у короля»,
Павло ГЛАЗОВИЙ.«Еволюція», «Найважча роль», «Заморські гості», «Похвала».

7 клас

Суспільно-побутові пісні:
«Ой на горі та женці жнуть», «Стоїть явір над водою», «Гомін, гомін по діброві», «Ой у степу криниченька». Коломийки: «Дозвілля молоді», «Жартівливі коломийки».
Про минулі часи:
Іван ФРАНКО. «Захар Беркут»,
Тарас ШЕВЧЕНКО. «Мені тринадцятий минало…», Тополя», «Як умру, то поховайте…»,
Михайло СТЕЛЬМАХ. «Гуси-лебеді летять…»,
Андрій Чайковський. «За сестрою»,
Григір ТЮТЮННИК. «Климко».
«Ти знаєш, що ти — людина»:
Олекса СТОРОЖЕНКО. «Скарб»,
Богдан ЛЕПКИЙ. «Мишка (Казка для дітей, для малих і великих)»,
Ліна КОСТЕНКО. «Дощ полив…», «Кольорові миші», «Чайка на крижині», «Крила»,
Василь СИМОНЕНКО. «Лебеді материнства», «Ти знаєш, що ти — людина…», «Гей, нові Колумби й Магеллани…»,
Марина ПАВЛЕНКО. «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських»,
Любов ПОНОМАРЕНКО. «Гер переможений».
«Ми — українці»:
Олег Ольжич. «Захочеш – і будеш» (із циклу «Незнаному воякові»),
Олена Теліга. «Сучасникам», «Радість»,
Олександр ГАВРОШ. «Неймовірні пригоди Івана Сили»,
Андрій МАЛИШКО. «Пісня про рушник», «Чому, сказати, й сам не знаю»

8 клас

Українські історичні пісні:
«Зажурилась Україна», «Та, ой, як крикнув же козак Сірко», «Ой Морозе, Морозенку», «Максим козак Залізняк», «Чи не той то Хміль», «За Сибіром сонце сходить».
Усна народна творчість:
Пісні Марусі ЧУРАЙ. «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю».
Українські народні думи:
«Маруся Богуславка»,
Світ української поезії:
Тарас ШЕВЧЕНКО. «Думи мої, думи мої…» (1847), «Ой три шляхи широкії…», «Мені однаково, чи буду…»,
Леся УКРАЇНКА. «Давня весна», «Хотіла б я піснею стати…», «Давня казка»,
Володимир СОСЮРА. «Любіть Україну!», «Васильки», «Осінь»,
Володимир ПІДПАЛИЙ. «…Бачиш: між трав зелених…», «Зимовий етюд»,
Василь ГОЛОБОРОДЬКО. «З дитинства: дощ» («Я уплетений…»), «Наша мова», «Теплі слова».
Національна драма:
Іван КАРПЕНКО-КАРИЙ. «Сто тисяч»,
Михайло КОЦЮБИНСЬКИЙ. «Дорогою ціною»,
Олександр ДОВЖЕНКО. «Ніч перед боєм»,
Ніна БІЧУЯ. «Шпага Славка Беркути».
Володимир Дрозд. «Білий кінь Шептало»,
Юрій Винничук. «Місце для дракона».
Український гумор:
Валентин ЧЕМЕРИС. «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання».

9 клас

Родинно-побутові пісні:
«Місяць на небі, зiроньки сяють», «Цвіте терен, цвіте терен», «Сонце низенько».
Українські народні балади «Ой летіла стріла», «Ой на горі вогонь горить».
Давня література:
Перекладна література Біблія (фрагменти). Легенди: про Вавилонську вежу, про Мойсея. Притча про блудного сина. «Слово о полку Ігоревім».
Українська література доби Ренесансу і доби Бароко:
Григорій СКОВОРОДА. «Бджола та Шершень», «Всякому місту — звичай і права», «De libertate».
Нова українська література:
Іван КОТЛЯРЕВСЬКИЙ. «Енеїда», «Наталка Полтавка»,
Григорій КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО. «Маруся».
Література українського романтизму:
Петро ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ. «Пан та Собака»,
Євген ГРЕБІНКА. «Ведмежий суд». «Човен»,
Микола ГОГОЛЬ. «Тарас Бульба»,
Тарас ШЕВЧЕНКО. «Сон» «Кавказ» «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» («Катерина», «Наймичка», «На панщині пшеницю жала…», «Марія», «У нашім раї на землі…» «На панщині пшеницю жала…». «Наймичка». «Доля», «Росли укупочці, зросли…»
Пантелеймон КУЛІШ. «Чорна рада»,
Марко ВОВЧОК. «Інститутка»,
Михайло СТАРИЦЬКИЙ. «Не зaхвати солодкого зомління…»,
Іван НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ. «Кайдашева сім’я».

10 клас

Література 70-90-х років ХІХ ст.:
Панас МИРНИЙ. «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»,
Іван КАРПЕНКО-КАРИЙ. «Мартин Боруля»,
Михайло СТАРИЦЬКИЙ. «Облога Буші»,
Борис ГРІНЧЕНКО. «Каторжна»,
Іван ФРАНКО. «Гімн» («Замість пролога»), «Сікстинська мадонна», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Чого являєшся мені…», «Легенда про вічне життя», «Декадент», «Мойсей», «Сойчине крило».
Українська література 1910-х років:
Михайло КОЦЮБИНСЬКИЙ. «Intermezzo», «Тіні забутих предків»,
Ольга КОБИЛЯНСЬКА. «Земля»,
Василь СТЕФАНИК. «Камінний хрест»,
Леся УКРАЇНКА. «Contra spem spero!», «І все-таки до тебе думка лине…», «Хвиля», «Стояла я і слухала весну…», «Уста говорять: “Він навіки згинув!..”», «Лісова пісня»,
Микола ВОРОНИЙ. «Іванові Франкові», «Блакитна Панна», «Інфанта»,
Олександр ОЛЕСЬ. «З журбою радість обнялась…», «Чари ночі», «О слово рідне! Орле скутий!..», «По дорозі в Казку»,
Володимир ВИННИЧЕНКО. «Момент».

11 клас

Українська література 1920-1930 рр.:
Павло ТИЧИНА. «Арфами, арфами…», «О панно Інно…», «Ви знаєте, як липа шелестить…», «Одчиняйте двері…», «Пам’яті тридцяти»,
Євген ПЛУЖНИК. «Для вас, історики майбутні…», «Вчись у природи творчого спокою…», «Ніч… а човен – як срібний птах!..», «Річний пісок…»,
Микола ЗЕРОВ. «Київ − традиція»,
Максим РИЛЬСЬКИЙ. «Молюсь і вірю…», «Солодкий світ!..»,
Микола ХВИЛЬОВИЙ. «Я (Романтика)»,
Юрій ЯНОВСЬКИЙ. «Шаланда в морі», «Дитинство»,
Валер’ян ПІДМОГИЛЬНИЙ. «Місто»,
Остап ВИШНЯ. «Моя автобіографія», «Сом»,
Микола КУЛІШ. «Мина Мазайло».
Література в західній україні:
Богдан-Ігор АНТОНИЧ. «Зелена євангелія», «Різдво»,
Осип ТУРЯНСЬКИЙ. «Поза межами болю».
Еміграційна література:
Євген МАЛАНЮК. «Під чужим небом», «Стилет чи стилос?..»,
Іван БАГРЯНИЙ. «Тигролови».
Українська література 1940−1950 рр.:
Олександр ДОВЖЕНКО. «Україна в огні», «Зачарована Десна».
Українська література другої половини ХХ – початку ХХІ ст.:
Василь СИМОНЕНКО. «Задивляюсь у твої зіниці…», «Я…»,
Дмитро ПАВЛИЧКО. «Два кольори»,
Іван ДРАЧ. «Балада про соняшник»,
Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ. «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…»,
Ліна КОСТЕНКО. «Страшні слова, коли вони мовчать…», «Українське альфреско», «Хай буде легко. Дотиком пера…», «Я вранці голос горлиці люблю…», «Недумано, негадано…», «Маруся Чурай»,
Василь СТУС. «Господи, гніву пречистого…», «О земле втрачена, явися…», «Як добре те, що смерті не боюсь я…».
Проза другої половини ХХ ст.:
Олесь ГОНЧАР. «За мить щастя», «Залізний острів» (із роману «Тронка»),
Григір ТЮТЮННИК. «Три зозулі з поклоном»,
Валерій ШЕВЧУК. «Дім на горі».
Українська історична проза:

Павло ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ. «Диво».