неділя, 28 квітня 2013 р.
пʼятниця, 5 квітня 2013 р.
Микола Плахотнюк Коловорот
Сезон спогадів про другу половину українського ХХ століття триває. Чергова книжка мемуарів вийшла у видавництві «Смолоскип» (для нього така тематика – майже профільна) – це «Коловорот» Миколи Плахотнюка, помітного учасника дисидентського, шістдесятницького руху, жертви радянської каральної психіатрії, нині завідувача Музею шістдесятництва.
Книжка складається з кількох блоків. Перший – розповіді Миколи Плахотнюка про своє дитинство та рідне село на півдні Київщини, а також про навчання в Київському медичному інституті, про лікарську працю в різних містах України, яку регулярно переривали переслідування з боку влади. Тут читач зустріне найбільше побутових деталей, цікавих настроєвих, «атмосферних» спостережень – тобто саме того, що найбільше після конкретного фактажу викликає зазвичай інтерес у мемуарах із будь-якої історичної епохи чи середовища. Тут же пояснюється й назва книжки – вона апелює не до життєвого виру, а до слова «коловорот», яке означає вхід до села, ворота на його межі.
До другого блоку ввійшли тексти Плахотнюка 1970-х років, котрі були тоді надруковані в нелегальному журналі «Український вісник», редагованому В’ячеславом Чорноволом (до речі, цікавий збіг: його сестра, Валентина Чорновіл – дружина Миколи Плахотнюка, вона ж виступила упорядником цієї книжки). Це переважно гостро критичні реакції на радянські суспільні реалії. Особливо часто автор приділяє увагу проблемі дискримінації української мови. Тому статті з цього розділу певною мірою зберігають актуальність і злободенність, а не лише історично-архівну цінність.
Третій великий блок – переважно портретні нариси різних людей, що з ними Миколі Плахотнюку довелося зустрітися під час дисидентської боротьби, під час відвідин української громади в Америці тощо. Тут можна прочитати як про дуже відомих, хрестоматійних діячів на зразок Василя Стуса чи про помітні події, як-от громадські протести 22 травня 1967 року в Києві, так і про малознаних діячів, менш помітні випадки.
І нарешті остання частина – документальна історія численних спроб створення вже в незалежній Україні Музею шістдесятництва. Цікава колекція звернень до різних державних структур і політиків-патріотів, а також їхніх відписок. Боротьба Плахотнюка завершилася перемогою аж у 2012 році.
Книжка «Коловорот» не ввійде до числа найбільш масштабних і структурованих мемуарів. Її роль і значення інші – передати дух доби та конкретні, щоденні вчинки її «мешканців», їхні риси. Що характерно, змальовуючи своїх сучасників, Микола Плахотнюк загалом зумів уникнути як спокуси всіх «судити», так і навпаки, спокуси все загладити. Його герої живі, а відтак краще надаються до осмислення.
Олег Коцарев
http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/27097/
вівторок, 2 квітня 2013 р.
четвер, 28 березня 2013 р.
В Україні вийшла перша книга з гіперпосиланнями
Роман "Гаугразький бранець" письменника та журналіста Яни Дубинянської - про глобальний соціум: світ високих технологій, цілком комфортний для життя, і про Гауграз - єдину у світі країна, що тримається за свої традиції. З нової книжки можна уявити, до чого можуть призвести конфлікти між глобальним та етнічним, між особистим та суспільним, і головне, між чоловічим та жіночим.
Сюжет роману стає багатозначним, коли натискаєш на гіперлінки, які розставлял письменник та журналіст Артем Захарченко. Він досліджує сучасні медіа-мистецтва, в тому числі гіпертекстову літературу.
Більшість із гіперпосилань побудовано за принципом гіпертекстової метафори, і веде до інтернет-мемів, сторінок енциклопедій, новин та літературних текстів. Тобто, сторінка, яка відкривається при натисканні на посилання, змушує по-новому розуміти значення слів та фраз із роману.
Перший том роману "Гаугразький бранець" викладений для безкоштовного скачування. І оплачуватимуть книжку лише ті, кому вона сподобалася і вони вирішать замовити другий том. Окрім того, можна замовити паперову версію книжки.
Цитати з книги:
"Капсула мчала міським тунелем. За її прозорими стінами пролітали житлові блоки: деякі сріблясто-сірі, деякі білі чи золотаві, а більшість із віртуальними картинами різних екосистем, цифрознімками тварин і людей чи просто різнокольоровими візерунками. Якщо загадати число й рахувати блоки, то по тому, якого він буде кольору, можна дізнатися про свою долю".
"Жінки народжують і народжують постійно лише для того, аби глобалам було кого вбивати! У цьому немає сенсу, самий голий інстинкт. Дике, замкнене коло, яке треба розірвати, і я його розірву, от побачиш!"
"Якби, припустімо, смертовики зараз визнали свою причетність до дестрактів, — я наголосила на слові "зараз", — Глобальний соціум відповів би військовим наступом на Гауграз. Ми ще недостатньо деморалізовані, аби нам можна було диктувати умови".
"Жінки великого Гау-Гразу можуть усе — але за численні століття жоден чоловік не здогадався використати їхню силу для війни. Оскільки це протиприродньо, як зимовий виноград чи гарячі сніги на гірській вершині."
http://www.litgazeta.com.ua/node/3847
понеділок, 25 березня 2013 р.
П’ять кіл Василя Стуса
http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/review/26697/#more-26697
неділя, 17 березня 2013 р.
Опублікували розсекречені щоденники Довженка
У Києві презентували спільний російсько-український збірник
документів “Олександр Довженко. Щоденникові записи. 1939-1956 рр.”
Це перша наукова публікація щоденників митця за цей період.
До недавнього часу щоденники знаходилися на закритому зберіганні у фондах
російських архівів, тому що вдова режисера Юлія Солнцева заповіла не відкривати
їх до 2010 року.
У щоденниках цього періоду Довженко докладно описує
історичні події: приєднання західної України до СРСР, початок Великої
Вітчизняної війни, окупацію України німецькими військами, визволення України,
післявоєнні роки і смерть Сталіна.
Текст записів переданий в авторському викладі українською і
російською мовами, збережено авторську орфографію і пунктуацію. Найцінніші — 74
записні книжки режисера зі щоденниковими записами, сценаріями, оповіданнями і
статтями.
Вперше щоденникові записи режисера опублікували повністю і в
тому порядку, в якому вони записані. Всі записи вперше скурпульозно
прокоментовані.
В державному архіві в Києві є фонд Довженка під номером 690
— він містить 350 документів.
Голова державної архівного служби України Ольга Гінзбург
каже, що просила російську сторону, щоб книга була надрукована саме в Україні:
“Це велика робота, яка народилася нашою спільною працею з
російськими архівами. Для мене дуже трагічними виявилися думки його душі”.
“Мені було 19 років, коли я прочитав щоденник Довженка. Він
перевернув мене, якісь орієнтири дав духовні в ті часи” — каже голова
Національної Спілки кінематографістів Сергій Тримбач.
Заступник директора Російського державного архіву літератури
і мистецтв Галина Злобіна зазначає, що творчий архів Довженка складався у три
періоди.
“Документи Довженка київського періоду були втрачені в його
київській квартирі. Юлія Солнцева по крупинках збирала опубліковані вперше
замітки і робила ксерокопії. Після смерті Довженка Юлія Солнцева передала в наш
архів весь творчий архів режисера і поставила умову, що документи особистого
характеру не можуть бути відкриті протягом 50 років. Тепер цей час минув, і ми
можемо їх опублікувати”.
На другому поверсі Центрального державного архіву-музею
літератури і мистецтва України облаштований меморіальний кабінет Довженка. У
ньому зібрані речі митця, зокрема меблі з квартири його сестри Поліни, у якої
він часто зупинявся, а також Довженкові і книжки, чорнильні ручки, шафи.
четвер, 14 березня 2013 р.
Філософський коктейль від Коельйо
Поява нової книги «Рукопис, знайдений в Аккрі» заінтригувала: раптом це новий «Алхімік» чи, краще, «Одинадцять хвилин»… До того ж видавці не полінувалися наголосити: український переклад зроблено одним із перших у світі. Справжня послуга українським прихильникам творчості Коельйо!
Тут варто відразу зазначити: переклад, який зробив з португальської Віктор Шовкун, хороший. Книга має достойний вигляд – тверда обкладинка, якісний папір… Проте сам текст не зачепив. І річ не в тім, що немає жодного бажання фанатіти від Коельйо. Але про все по черзі…
Спершу щодо сюжету. Історія відбувається у 1099 році, коли хрестоносці мали захопити Єрусалим. Поразка неминуча. Пророк Копта збирає на майдані населення – різного віку, статі, віросповідання і розповідає… як треба жити. Сюжет твору, як то кажуть, простіше не буває: присутні ставлять пророкові запитання, а той відповідає. Закінчується книга короткими розповідями-притчами трьох священнослужителів – рабина, імама та християнського священика. Філософські роздуми грека Копти про поразку й переможених, життя і майбутнє, любов і красу, дружбу, тривогу тощо – це фактично канва твору. Роздуми ці подекуди цікаві й, безперечно, будуть імпонувати любителям поміркувати про високе й не зовсім.
Наостанок хочеться нагадати, що Пауло Коельйо – відомий бразильський письменник, чиї твори перекладені 52-ма мовами світу. Автор багатьох бестселерів, нагороджений літературними преміями та відзнаками. І хоча «Рукопис, знайдений в Аккрі» навряд чи можна назвати його кращим твором, ця книга поповнить бібліотеку прихильників творчості письменника.
http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/26487/
Підписатися на:
Дописи (Atom)