Заспокоїти дітей й організувати змістовне дозвілля: десятки безкоштовних дитячих книжок онлайн

 

В умовах війни видавці й мовники підтримують українських батьків корисним контентом для дітей. У вільний доступ виклали десятки дитячих електронних та аудіокнижок, а також мультфільми й радіовистави для малят і школярів. Розповідаємо, де це все знайти та як скористатися. 

Електронні книжки

Понад 30 книжок від сучасних українських дитячих письменників виклали у вільний доступ видавництво «Ранок» та літагенція «Барабука». Це твори для дітей від 3 до 9+ років від таких письменників, як Володимир Арєнєв, Ольга Купріян, Сашко Дерманський, Олеся Мамчич, Оксана Лущевська, Юрій Нікітінський та інші. 

 

Майже 30 електронних книжок для дітей різного віку можна безкоштовно завантажити на сайті «Видавництва Старого Лева». Це твори Галини Вдовиченко, Ігоря Калинця, Володимира Рутківського, Дзвінки Матіяш, Ірини Лазуткіної та інших дитячих письменників з України. 

 

Читання у мобільному додатку Yakaboo відтепер теж безкоштовне. Тут можна знайти книжки для дітей, підлітків і дорослих: із психології, саморозвитку, фентезі, любовні романи, біографії та мемуари, казки, пізнавальну літературу, підручники та багато іншого. Серед авторів — Стівен Кінг, Анджей Сапковський, Бодо Шефер, Віктор Франкл, Сергій Жадан, Джен Остін, Ерін Гантер, Аґата Крісті, Тімоті Снайдер та інші.

 

Українські народні та класичні авторські казки, а також український дитячий фольклор, як і раніше, доступні на сайтах проєктів «Українська казка»  та «Дерево казок». 

 

Українську та зарубіжну класику, яку вивчають у школі, можна знайти на сайті електронної бібліотеки «Відкрита книга». 

 

Нагадуємо також про безкоштовне видання «Окуляри і кролик-гном». Це збірка сучасних українських оповідань для віку 9+. 

 

А ще електронні видання книжок про Олексу Довбуша можна безкоштовно читати на сайті видавництва Discursus.

Аудіокнижки

Перша українська аудіокнигарня «Абук» надала всім українцям безкоштовний доступ до дитячих і підліткових аудіокнижок. На вибір — 75 професійно озвучених казок, повістей і збірок віршів від улюблених письменників від Астрід Ліндґрен і Чарльза Дікенса до Сашка Дерманського й Катерини Бабкіної. Щоб прослухати книжки, потрібно завантажити мобільний застосунок «Абук».

 

Мовник «Суспільне» запустив Telegram-канал з аудіоказками. Їх озвучили співачки Христина Соловій, Alyona Alyona, Саша Кольцова, телеведучі Майкл Щур і Дмитро Щебетюк, актор Євген Малуха, вокаліст гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк, ресторатор Євген Клопотенко, письменник Сергій Жадан та інші знані українці. Аудіокнижки доступні також на сайті проєкту «Суспільне: казки». 

 

Нагадуємо також про цілих 2 сезони проєкту «365 казок на ніч» від Українського інституту книги. Це професійно озвучені народні, класичні та сучасні казки для малят, які можна вмикати на Youtube.

 

Не забуваймо і про популярних буктюберів, що начитують казки для малят. Це такі канали, як «Тося читає», «Казочки та цікаві історії для дітей».

 

Казки народів світу, а також твори українських дитячих письменників можна слухати та завантажувати в Telegram-каналі «Павлуша і Ява». 

 

Завантажувати озвучені казки для прослуховування офлайн можна і в каналі «Аудіоказки». Тут доступно вже 20 народних та класичних казок.

Подкасти та мультфільми

Журналістка й книжкова блогерка Марія Правда створила подкаст «Правдиві читання» про художню літературу на важливі соціальні теми. Перший сезон присвячено дитячим та підлітковим книжкам, що допомагають долати страх, борються з романтизацією війни, говорять про відповідальність перед тваринами та под.

 

Ще раніше «Суспільне» запустило українські мультфільми на YouTube-каналі «Бробакс». Це кілька серіалів для дітей різного віку про песика Тото, Ясю та її робота та інші відео. 

 

Радіовистави за творами зі шкільної програми від «Суспільне: подкасти» можна слухати на сервісі Soundcloud. Це оповідання Миколи Хвильового, поезія Ліни Костенко й Василя Стуса, романи «Червоне і чорне», «Портрет Доріана Грея», «Граф Монте-Крісто» та інші твори.

 

ГО «Смарт освіта» разом з українськими вчителями проводить пізнавальні онлайн-зустрічі для дітей та підлітків. За розкладом можна стежити на сайті «Нової української школи».

 

Безкоштовний доступ до частини мультфільмів відкрив і сервіс Megogo.

Джерело: https://chytomo.com/zaspokoity-ditej-j-orhanizuvaty-zmistovne-dozvillia-desiatky-bezkoshtovnykh-dytiachykh-knyzhok-onlajn/

Видавництва та книгарні пропонують безкоштовні аудіокниги та уроки для дітей

 Українські видавництва, книгарні та сервіси пропонують ресурси, де можна безкоштовно скачати електронні книги, аудіоказки та онлайн-зустрічі для дітей. До прикладу, аудіоказки можна закачати та слухати, навіть якщо немає інтернету.

«Українські діти сьогодні стали свідками страшної реальності. Їхнє дитинство проходить в укриттях, і це великий стрес не лише для дітей, а і для батьків. Ділимось корисними ресурсами, що допоможуть відволікти діток під час перебування в укритті», – повідомляє Освітній центр Верховної Ради.

Видавництво «Ранок» безкоштовно надає дитячі книги в електронному форматі. Перелік доступних книг – за посиланням.

У Telegram-каналі Павлуша і Ява можна завантажити аудіоказки, які також будуть доступні без Інтернету. Завантажити тут.

Ще один Telegram-канал з аудіоказаками українською. Усі аудіоказки можна завантажити і слухати без зв’язку.

Інтернет-книгарня Yakaboo відкрила безкоштовний доступ до аудіо- та електронних книжок в мобільному додатку.

Нова Українська Школа організувала серію пізнавальних онлайн-зустрічей із вчителями. Тут є пізнавальні онлайн-зустрічі, вправи для подолання паніки, поради психологів, ігри та подкасти. Посилання на онлайн-уроки.

Медіасервіс Megogo відкрив безкоштовний доступ до мультиків, фільмів та аудіоказок.

365 казок на ніч – сучасні аудіоказки для дітей. Казки доступні за посиланням на YouTube.

Казочки та цікаві історії для дітей – класичні та сучасні казки, начитка. Канал на YouTube.

Українські народні та авторські казки – тексти. Доступні за посиланням.

Оповідання для 9+ «Окуляри і кролик-гном» – електронна книжка.

Радіовистави за творами шкільної програми. Посилання тут.

7 радіовистав за творами шкільної програми з зарубіжної літератури.

Казки для дошкільнят та молодшого шкільного віку. Начитка каналу «Тося читає». Канал на YouTube.

Психологічна допомога для дітей – за посиланням.

Джерело: https://zaxid.net/news/

Про трагічну долю поета і відносини з "шістдесятниками"

Шістдесятники були першим поколінням поетів, які мали б сформуватися під впливом Павла Тичини. У світі, де в Україні першої половини ХХ століття не існує соцреалізму та насильства над мистецтвом, Тичина мав би бути поетом-богом, з яким шістдесятники були б змушені по-античному боротися не на життя, а на смерть.

Страх впливу, бажання захистити власну поетичну уяву мало спонукати шістдесятників до іронічних та агресивних ігор з авторитетом Тичини. Втім, позапоетична реальність перетворила цей сюжет з вітальної історії конфлікту генія минулого та натхнення сучасних поетів на трагічну історію співчуття та літературного виживання.

До дня народження поета 23 січня в програмі Олени Гусейнової "Пряма мова" говоримо про Павла Тичину та його складні стосунки з шістдесятниками – або навпаки. В ефірі Радіо Культура дослідник шістдесятництва, академічний працівник Інституту Східноєвропейських студій, Філософського факультету Карлового університету у Празі Радомир Мокрик.

Високовольтна лінія духу

Загальний термін “шістдесятники” – це когорта різних самобутніх людей, з різними підходами та уявленнями про літературу загалом. Талановита молодь, яка шукала своє місце в літературі, яка виросла під час війни, пройшла через радянські університети з усіма ідеологічними бонусами: участь в комсомолі, пізній сталінізм. Усе це, без сумніву, відображалося на їхньому світогляді.

Вплив на них “Розстріляного відродження” був чи не визначальним. Ліна Костенко сформувала це в тезі: “Вони підхопили високовольтну лінію духу від попереднього покоління”. Але це відбувалося поступово. Свої перші кроки в літературі вони робили тоді, коли в 50-х роках існував певний канон радянської літератури: Максим Рильський, Микола Бажан, Володимир Сосюра. І патріарх всього цього процесу – Павло Тичина.

Авторитет Тичини був багатогранним. Він був офіційно пропагованим і активним поетом. Фактично, творцем соцреалістичного канону, який тоді проштовхувався. Також Тичина був визначним політиком – народним комісаром освіти, а згодом і головою Верховної Ради УРСР. Це надавало йому серйозної політичної ваги. Але для шістдесятників він був, в першу чергу, геніальним поетом і автором “Сонячних кларнетів”. Цей поетичний авторитет вирізняв його навіть на тлі дуже неординарного покоління "Розстріляного відродження".

Конфлікт поколінь

Літературний процес передбачав комунікацію між поколіннями – і на певному етапі вона була достатньо жвава, була підтримка, обмін думками. З часом, коли шістдесятники починають більш критично ставитися до радянської дійсності та до радянського літературного процесу, вони починають дистанціюватися від старшого, “офіційного” покоління.

Василь Стус казав, що ранній Тичина належить до найвидатніших поетів XX ст. в світовій культурі.

“Шістдесятники” були поколінням молодих ідеалістів, тому пристосуванство Тичини до радянської дійсності було для них неприйнятним. Коли в 62-63 роках на них почався тиск зі сторони влади, вони намагалися опонувати офіційному соцреалістичному канону. Тичина був тим, хто його уособлював, хто до останнього тримався за офіційну інтерпретацію літератури. Саме це літературне самогубство найбільше обурювало шістдесятників.

Безпосередніх втручань Тичини в тексти шістдесятників не було. Проте він розумів, що відбувається. Розумів, що ламає свій талант, і навряд чи хотів ламати інших. Проте в публіцистичних статтях він був одним із тих, хто критикував шістдесятників. Писав, що це молоде покоління кудись не туди рухається – на відміну від того ж Рильського, який їх відкрито підтримував, навіть у часи, коли почалася критика.

Тичина і Ліна Костенко

Перша його точка дотику з шістдесятниками відбулась в 1945 році. Народний комісар освіти Павло Тичина приїхав в школу №123 міста Києва, де навчалася старшокласницею Ліна Костенко. Вчителі запропонували подарувати шановному гостю збірки своїх віршів – і Костенко це зробила, вони збереглися в архіві Тичини.

Якийсь зв’язок тривав і в 50-х роках: у щоденниках Тичини записано, як він хвалить Костенко, стежить за розвитком її кар’єри. Судячи з усього, ця комунікація була без конфліктів, на цьому етапі про критичне ставлення не йдеться.

Розвиток цього спілкування характеризує динаміку літературних процесів. Відомий епізод, коли Тичина у 60-тих роках перетнувся в спілці з Костенко і запропонував їй написати вірш до офіційних річниць – щось пафосне, оптимістично партійне.

Костенко йому доволі різко відповіла: “Павле Григоровичу, у вас це виходить значно краще, тому ви їх і пишіть”.

Тоді колишні кумири для молодих шістдесятників починаються сприйматися по-іншому.

Але є такий момент. Після смерті Тичини в 1969 році вийшла його збірка з передмовою Леоніда Новиченка, офіційного стовпа соцреалізму. В ній Новиченко партійно інтерпретував спадщину Тичини і написав, що “дореволюційний Тичина помер, бо його “Сонячні кларнети” – неправильні”.

Новинченко подарував збірку Ліні Костенко, але, прочитавши передмову, вона зустрілася з Новиченком і сказала, що “Це не Тичина помер – це ви його вбили.” Очевидно, що приходить якесь переосмислення трагічності долі.

Наприклад, Дмитро Горбачов влучне написав про покоління “розстріляного відродження”, що єдине, кого повністю зламати психологічно – Тичина. Що він став боятися всього, навіть в той період, коли вже Рильський і Бажан почали писати вільніше. Тичина був психологічно зламаний.

Тичина і Микола Вінграновський

Микола Вінграновський розповів історію, яка відбулася в 1963 році, коли на зустріч Хрущова з інтелігенцією в Москві приїхали зубри української літератури. Тичина з Вінграновським йшов по Червоній Площі, коли почалась зміна варти біля Кремля, і солдати дали залп. Тичина настільки перелякався, що ледве не впав. Вінграновський мусив його заспокоїти, що ілюструє важкий психологічний стан Тичини.

Щодо неоднозначності також є одна історія від Євгена Сверстюка. Коли одного студента хотіли виключити з університету за, буцімто, буржуазний націоналізм, колегам вдалося домовитися про зустріч з Тичиною, який міг би зарадити. Студент прийшов до нього в кабінет, пояснив ситуацію, але Тичина його висварив. Він кричав, що як ви смієте з таким до мене приходити.

Студент хотів виходити, коли Тичина жестом показав “зачекайте мене на вулиці”. Через декілька хвилин, наздогнавши студента, Тичина пояснив, що його кабінет прослуховують, тому він не може говорити в приміщенні. Але він допоможе – і справді це зробив, що показує трошки інший вимір Тичини як людини.

Павло Тичина і Василь Стус

Стус писав у своєму есе, що вперше Тичину побачив на зустрічі в інституті літератури, а другий раз описує вже похорон Тичини. Особистих контактів майже не було, але існував метафізичний зв’язок. Стус захоплювався раннім Тичиною, багато про це писав, і водночас аналізував процес занепаду, літературного самогубства Тичини.

“Феномен доби” – це значно ширший текст, ніж просто про Тичину. Наприкінці Стус пише, що XX ст. вимагало від митця серйозного характеру, який був би здатен витримувати надлюдські перенавантаження. І що в Тичини цього характеру не було, і що доля Тичини звинувачує і застерігає.

Для Стуса важливий цей момент: як поет зміг чи не зміг протистояти тиску системи. Саме різниця в тому, що те, в чому Стус звинувачував Тичину – Стус сам продемонстрував, що поет може мати такий характер і протистояти системі до кінця.

Джерело: https://suspilne.media/200156-skazi-ukraini-tak-u-kievi-rozgornuli-500-metrovij-prapor-do-dna-sobornosti/

Книга Матера вам не наймичка, або Чому діти це — прекрасно...

Немає значення, планували ви дітей чи ні, дивлячись на дві смужки тесту на вагітність, жінка все одно переживатиме купу суперечливих емоцій. І чоловік, коли дізнається, до речі, також.  Ця книжка про реальне, живе, неідеальне материнство. Про матеру, яка через призму гумору та самоіронії, використовуючи легку дозу елегантних матюків, намагається день перестоять і ніч передержатись. Від тесту на вагітність до баталій у садочку. Про перші купання, зуби, соплі й незручні запитання.  Поважною ходою пройдемося по всіх періодах материнства, намагаючись триматися курсу на збереження здорового глузду та душевної рівноваги. Розберемо стереотипи, зруйнуємо шаблони, ніжно «обезврєдимо» бабу. Виробимо імунітет до непрошених порад і забобонів.

Нові книги надійшли до бібліотеки!

 

Книги про українську мову

 

«Я хочу, щоб люди змінювалися всередині!» (Ірен Роздобудько)

 

Однією з найяскравіших сторінок сучасної літератури є творчість Ірен Роздобудьмо, найпопулярнішої української письменниці й журналістки, майстрині сценарної фільмографії та переможниці багатьох літературних конкурсів. Ірен Роздобудько пише про людей і для людей, тому кожна книга авторки пронизана життєвим сенсом та мораллю. Її твори - це своєрідний колаж, оригінальне поєднання цікавих тематичних ракурсів та різних жанровостильових характеристик, символічних образів та глибоких підтекстів. 

«Я хочу, щоб люди змінювалися всередині!» (Ірен Роздобудько)

 Ірен Роздобудько, яка народилася 3 листопада 1962 року у Донецьку, з дитинства відчувала у собі потребу в естетиці та мистецтві: «я «хворію» на записування думок з… шести років. Голоси і герої мучать і не полишають мене не на мить. Мета творчості таких ненормальних, як я, дуже гарно сформульована в вірші Ліни Василівни Костенко: «Зискуй сказать поблідлими вустами хоч кілька людям необхідним слів»».

 1980 року Ірен вступила до Київського національного університету, де вивчала журналістику. Коли прийшов час закінчувати університет, Ірен Роздобудько почала шукати своє призначення та одне за одним змінювати місця роботи. З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості». Працювала телеграфісткою на ТАРС-РАТАУ, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, дикторкою на радіо, коректором, редактором, журналісткою, кореспондентом на двох центральних телеканалах, заступником головного редактора у популярному журналі “Наталі”, а також була головним редактором журналу «Караван історій. Україна». Довелось їй працювати і офіціанткою у ресторані, і  цирковим шпрехшталмейстером, і Снігуронькою на дитячих новорічних заходах, і кіномеханіком у відеосалоні — в усіх цих амплуа  спробувала себе.          Ірен Роздобудько, поки не пов’язала своє подальше життя з літературою. Лише у 2000 році почали з’являтися  книги. « Я не люблю слово “успіх”… Якщо вже вживати це слово – то хай його кажуть інші. Я народилася в Донецьку, пишу давно, з дитинства – це моя дорога, моє божевілля. Я знала, що так буде – тільки дуже боялася виходити на публіку. Тому у  мене дуже пізній дебют із книжкою на конкурсі “Коронація слова” 2000 року.»  Письменницький дебют Ірен Роздобудько пов’язаний з виходом детективного роману “Пастка для жар-птиці“. Ця подія посприяла тому, що ім’я авторки стало відомим серед широкої публіки. Твір здобув другу нагороду на конкурсі “Коронація слова”. З цього моменту почалася впевнена хода літературним шляхом Ірен Роздобудько. 

Книги «Ескорт у смерть» (2002, 2007), «Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері» (2005), «Ґудзик» (2005, 2011) вже за традицією були позитивно сприйняті і читачами, і критиками. До речі, останній вказаний роман, але не останній в доробку авторки, приніс їй перемогу в “Коронації слова” 2005 року. Цей твір перекладено російською та англійською мовами, а 2008 року з’явилася художня кінокартина “Ґудзик”, знята за мотивами роману. Ірен Роздобудько (книги її дотепер регулярно презентуються в Україні) пише не тільки прозу, але й поезію.

 Потужність та різноплановість літературного таланту мисткині справді вражають. Теми та жанри її творів є дуже різними – від детективних  романів і до психологічних драм. Цікавим є і те, що проза письменниці є сучасною, не позбавленою постмодерних віянь. Наприклад, у творі «Шості двері» читач перебуває у атмосфері нагромадження художніх деталей, паралельних дійсностей, екзистенційного пошуку. Ірен Віталіївна не забуває і про юних читачів. Книги «Життя видатних дітей», «Коли оживають ляльки» відразу завоювали прихильність серед дітей і їхніх батьків. «Я завжди пишу лише «для душі». Але варто додати – в тому числі і для душі читачів. Як це пояснити? Звісно, зараз кожна освічена людина «на початковій стадії» може написати твір «Як я провів літо» – і написати досить вправно. Так, що надрукують. І, можливо, ніхто й не відрізнить фальшиву річ від написаної душею і кров‘ю. Але секрет в тому, що «поганий письменник пише про себе, а добрий – про інших». 

І це одразу видно. Я це завжди пам‘ятаю, як аксіому: писати про інших, як про себе – і навпаки», – ділиться своїми думками Ірен Віталіївна. Ірен – рідкісний приклад письменника, котрий не обмежує себе рамками одного стилю чи жанру: «Я не замислююсь над жанрами. Мені взагалі здається, що працювати в одному жанрі – це якесь ремісництво і обмеження. Зараз на мене валиться «фентезі», але дуже реалістичне, життєве, «фентезі», як метафора. А після того – вже знаю! – буде щось історичне. І ніхто мені не заборонить бути такою всеїдною і жадібною до всього нового!». Автор з дитинства була російськомовною, в кінці 80-х почала говорити українською. 

Ірен Роздобудько – автор ілюстрацій і до своїх книг, і до книг Лариси Масенко, Елеонора Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій. Розповідає про себе:  «Адже більшість моїх книжок ілюстровані мною ж. І подарунковий том «Останнього ескорту в пастку» також. Я не художник! Я малюю для себе – тушшю. І ці малюнки, швидше за все, є своєрідною терапією чи переключенням уваги. Але сталося так, що останнім часом у мене відбулося дві виставки, і видавці їх беруть , як ілюстрації до моїх книжок. «Сам п’ю, сам гуляю…» – це називається.  У мене в житті є ще багато цілковито несерйозних речей, на які, як вважає один наш друг-режисер, я розпорошуюсь: маю купу вишивки бісером, знімаю в домашніх умовах мультфільми, вирізаю колажі (один з них на обкладинці того ж «Останнього ескорту..»), хочу зняти свій документальний фільм. Це все – хобі. А, наскільки воно серйозне – покаже час. Принаймні, з усім цим я нікуди не лізу і знаю своє місце: хобі є хобі.» 

 Ірен Роздобудько – успішний український письменник, в  арсеналі якого і  книжки, деякі з них – для дітей, і кіносценарії. «… в кожному творі в тій чи іншій спосіб я кажу: «Життя – одне, воно – коротке, кінець – єдиний для всіх. А тому – живіть, а не пристосовуйтесь. І – думайте, що і навіщо ви робите»».