Новий роман Люко Дашвар писала місяць

Нову книгу "Макар" письменниця Люко Дашвар презентує на початку осені у Києві та на "Форумі видавців у Львові" 16-17 вересня. Вона стане першим романом трилогії "Биті Є" і розповідатиме про подальше життя хлопців з роману Люко Дашвар "Рай. центр". Другий і третій романи, як і нова книжка "Макар", будуть названі за іменами героїв "Макс" і "Гоцик".

Над першою частиною трилогії авторка працювала місяць і закінчила її на початку травня. Сюжет роману розгортається навколо однойменного героя - Макара.

"У нього є майже все: фірмовий одяг, машина, вечірки та інші принади заможного життя. Проте виявляється, що машина службова, живе він у чужій квартирі на гроші вже не молодої коханки, як і раніше, бідний і від того до вереску залежний. Йому лишається тільки продовжити пошуки відповіді на актуальне питання сучасного життя "Гроші чи любов?", - повідомив прес-агент письменниці.

20-тисячним накладом роман надрукує харківське видавництво "Клуб Сімейного Дозвілля".

"КСД" має велику поштову мережу розповсюдження. Я по-доброму їм заздрю, бо інші видавці мають менші наклади", - зазначив у коментарі Gazeta.ua директор видавництва "Фоліо" Олександр Красовицький.

"Новий роман Люко Дашвар я ще не читав. Але коли вона стала лауреатом "Коронації слова", я був у журі. Пам'ятаю, що книжка викликала багато суперечок. Дехто з журі нарікав: "чому це може навчити молоде покоління?" Українській літературі дуже довго бракувало масового автора. Дашвар займає цю нішу", - додав він.

Нагадаємо, перший роман Дашвар "Село не люди" став лауреатом премії конкурсу "Коронація слова-2007". Наступний роман "Молоко з кров'ю" став дипломантом "Коронації слова-2008" та переможцем конкурсу "Книжка року Бі-Бі-Сі-2008". Загальний наклад книжок письменниці складає вже понад 180 тисяч примірників.

       http://gazeta.ua/articles/culture/390041

Селінджер продовжував писати і після 1965 року

Американський письменник Джером Девід Селінджер продовжував писати книги і після 1965 року, хоча досі вважалося, що він закинув літературу і жив відлюдником до самої смерті.

Автор бестселера "Над прірвою у житі" помер минулого року. Нещодавно виявлені листи Селінджера вказують на те, що він продовжував письменницьку роботу і залишив після своєї смерті неопубліковані твори, пише The New York Times.

Селінджер, який нічого не опублікував після повісті "16-й день Хепворту 1924 року", що вийшла в 1965 році, згадує про існування якогось рукопису у листі своєму другу Майклу Мітчеллу, відправленому в 1982 році. З листа, відправленого тому ж Мітчеллу в 1994 році, також випливає, що Селінджер продовжує писати книги.

"Я продовжую наполегливо працювати", - писав він. "Майже ті самі години, що і раніше", - йдеться в тому листі.

Три останні листи до Мітчелла, який створив обкладинку для першого видання "Над прірвою у житі", були знайдені його подругою Рут Лінке. Вона продала їх бібліотеці і музею Моргана, де знаходяться ще 11 листів Селінджера до свого друга.

     http://gazeta.ua/articles/culture/390041

Корисні поради в журналі Огородник №7 / 2011

  про сучасні сорти абрикоса , як доглядати за виноградом, за грушами та багато цікавої інформації читайте в журналі Огородник

Книжковий фонд Кузнецовської міської публічної бібліотеки поповнився новою літературою

                                    детективи

                  

сентиментальна проза

Твори українських сучасних авторів

Журнал "Міжнародний туризм" ви можете почитати в бібліотеці

Журнал "Міжнародний туризм"  розповідає про життя в далеких країнах та їхні культурно-історичні цікавини, знайомить із відомими мандрівниками та незвичайними людьми, показує краєвиди мистецтва, дає різноманітні поради туристам, представляє провідні турфірми України, проводить рядами міжнародних туристичних ярмарків, дає на вибір сотні варіантів відпочинку.

Надійний порадник у виборі відпочинку - "Тур-калейдоскоп", постійна рубрика журналу. Вона подає стислі й місткі відомості про сотні варіантів подорожей і дублюється в "Інтернеті": www.tour.com.ua.

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ: «ЛЮДИНА ІСНУЄ В ЛІТЕРОСФЕРІ»

Цього разу своїми літературними вподобаннями із читачами «ЛУ» ділиться м.н.с. Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України, заступник головного редактора журналу «Всесвіт» Дмитро Дроздовський.

— Як часто Вам випадає нагода тримати в руках книжку? Чи полюбляєте Ви читати?

— Читати не просто люблю, а й мушу як літературний критик і літературознавець. Часто доводиться читати кілька книжок одразу. Жодного дня не уявляю без книжки. Також робота в журналі «Всесвіт» змушує весь час бути в курсі світових літературних новинок. Проте це не примус і не «моральний імператив» — із дитинства люблю багато читати. У нашій родині був справжній «культ книжки» — причому, я читав як дослідження з біології та медицини, так і художню літературу. Навіть в 11 класі мав дилему, який фах обрати: медицину чи літературу. Гени дідусів (обидва були філологами) таки перемогли гени бабусь (хіміка та медика).

— Якою була остання прочитана Вами книжка, чим вона запам’яталася?

— Нещодавно до моєї бібліотечки геть несподівано потрапила дивовижна книжка «Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія Ворона», яку підготував мукачівський автор Мирослав Дочинець.

Вона може претендувати на статус настільної для кожного українця, оскільки містить украй важливі життєві поради, спрямовані на гармонізацію духовного і фізичного простору. Принаймні для більшості книжка може бути конче корисна, оскільки в наш час постійних стресів і цейтнотів змушує людину замислитися над здоров’ям.

«Многії літа. Благії літа…» — це філософія життя, де догляд за тілом є лише одним із важливих ланцюжків підтримки здорового духу. Це видання повертає людину до природи, без єдності з якою цивілізація приречена на смерть. Античні греки розуміли, наскільки важливо у світі підтримувати баланс між працею й відпочинком. Поради Андрія Ворона часом нагадують поради людини «не з нашого часу» — яка винайшла свій вічний двигун здоров’я: фізичного, духовного, морального.

Також із-поміж нещодавно прочитаних книжок можу назвати «Альянс» Джонатана Фенбі та «Другу світову війну за зачиненими дверима» Лоренса Різа (проекти видавництв «Темпора» та ЕСЕМ Медіа Україна). Що важливо: остаточна перемога у війні, на думку Л.Різа, можлива лише тоді, коли знищено тоталітаризм. Якщо ж одна тоталітарна система перемагає іншу, то війну не завершено. «Радянські комуністи й німецькі нацисти мали багато спільного — звичайно, не щодо ідеології, а з практичного погляду. І ті, і ті поважали грубу силу. І ті, і ті зневажали цінності, які понад усе шанували люди на кшталт Франкліна Рузвельта — свободу слова і верховенство права», — пише автор.

— Чи є у Вас улюблена книжка, до якої Ви час від часу повертаєтеся, яка, можливо, є для Вас камертоном?

— Їх у мене кілька (мабуть, через те, що я все ж таки філолог за фахом, а тому рефлексія над книжками — професійна хвороба, яка часом унеможливлює миттєву насолоду від прочитаного). Зізнаюся, що найпершою книжкою, яку я прочитав у своєму житті, був «Маленький принц» Екзюпері. Безперечно, вже цей факт змушує повертатися до цього твору, щось у ньому переосмислювати, щось перепрочитувати, чогось дошукуватись. Сьогодні з-поміж книжок, до яких часто повертаюся, можу назвати також «Дон Кіхота» М.Сервантеса, літературознавче дослідження «Свідомість і роман» Д.Лоджа, «Маркес. Життя» Дж.Мартіна (дві останні українською не перекладено). Також дуже люблю розділ «Фаталіст» із «Героя нашого часу» М.Лєрмонтова. А в силу професійних інтересів постійно на столі тримаю Вільяма Шекспіра — мушу завершити дисертацію з компаративістики щодо рецепції шекспірівського дискурсу в українській еміграційній літературі 40—60-х років ХХ ст. І також весь час щось повертає мене до «Вибраного» Ліни Костенко — дивовижної філософської скарбниці великого Часу, в якому хочеться постійно бути, не маючи нічого спільного з теперішньою дріб’язковістю.

— Чи впливає те, що Ви читаєте, на те, що Ви пишете? Яким чином?

— Усе прочитане, мені так здається, обов’язково впливає на письменника — свідомо чи несвідомо. Часом якась річ, яку прочитав 10 років тому, може виявити свій вплив сьогодні. Людина існує не лише в ноосфері, а й також у літеросфері, тобто літературній ноосфері. Це формує її свідомість, спосіб сприйняття себе в часі, формат поведінки, внутрішній психологічний стан. Як кажуть антропологи, «модус існування» залежить від гуманітарного субстрату, тобто гуманітарної аури. Якщо аури не існує, відбувається звиродніння. Мені здається, що навіть у моєму першому опублікованому романі «Хамелеон» наді мною тяжіла латиноамериканська літературна свідомість, тим більше, що свого часу вдалося побувати в Мексиці та Перу й безпосередньо відчути світогляд представників цих культур, які завжди мене неймовірно захоплювали. З другого боку, манера виповідання в цьому романі якась химерно-кафкіанська, в чому я також вбачаю вплив. Хоча простір впливів у літературі — суто літературознавча парафія, а, на моє переконання, сам автор, навіть якщо він і має філологічну освіту, не може на фаховому рівні провести автоінтерпретацію. Свідомість не може пізнати саму себе — класичний закон феноменології. А художній твір, зокрема й роман, також має свою свідомість, що корелює зі свідомістю автора, але не тотожна їй.

— Яку книжку, на Вашу думку, має прочитати кожен? Що б Ви порадили нашим читачам?

— Не знаю, чи маю я право щось радити, бо ж про смаки не сперечаються. Тим більше, мені б не хотілося брати на себе роль людини, яка повинна щось комусь радити. Єдине, як мені здається, своїм близьким друзям я хотів би запропонувати «Державця» Н.Макіавеллі, «Ричарда ІІІ» В.Шекспіра, «Проби» М.Монтеня, «Суть справи» Г.Гріна, «Дивний випадок із собакою вночі» М.Геддона, «Любі кістки» Е.Сіболд, «Берестечко» Л.Костенко.

Літературна Україна , № 21 26 травня 2011р.