Визначено лауреатів урядової Премії імені Лесі Українки

14 лютого Комітет з присудження урядової премії імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва під головуванням міністра освіти і науки, молоді та спорту України Дмитра Табачника на своєму засіданні визначив лауреатів Премії за 2011 рік у чотирьох номінаціях.

Як повідомив Голова Держкомтелерадіо України, заступник голови Комітету з присудження урядової премії імені Лесі Українки Олександр Курдінович, загалом на здобуття Премії надійшло 67 робіт.

«У нинішніх умовах дуже важливо підтримувати та вшановувати кращих авторів, які працюють для дітей в жанрі художньої літератури, оформлення книги, створення анімаційних фільмів, - зазначив голова Комітету з присудження премії Дмитро Табачник. - Адже людина – це те, що вона читає, тим паче це стосується дитинства, юнацтва, коли закладаються підвалини усього життя. Цьогоріч творчі організації, навчальні заклади дуже активно висували кандидатів на здобуття Премії».

Так, у номінації «Літературні твори для дітей та юнацтва» більшість членів Комітету з присудження урядової премії ім. Лесі Українки віддали свої голоси за Юрія Логвина та його роман «Таємна перлина» видавництва «Ярославів Вал».

Художниці Людмила Кириленко та Олена Зеркалій стали лауреатами номінації «Художнє оформлення книжок для дітей та юнацтва». Перемогу їм принесли ілюстрації до книги Томаса Мелорі «Легенди про короля Артура» (літературний переказ А. Клімова) видавництва «Ранок».

У номінації «Театральні вистави для дітей та юнацтва» перемогу здобув Харківський державний академічний театр ляльок ім. В. Афанасьєва за лялькову виставу за творами А. Шмідт «Про принців і принцес» режисера-постановника Оксани Дмитрієвої та художника-постановника Наталії Денисової.

 Анімаційний фільм «Маленький великий пес» режисерки Людмили Ткачикової, художника-постановника Наталії Чернишової (студія «Укранімафільм») переміг у номінації «Кінотвори для дітей та юнацтва».

Вручення нагород відбудеться 25 лютого - до дня народження відомої української поетеси та драматурга Лесі Українки. Кожен з переможців отримає по 10 тисяч гривень

http://www.litgazeta.com.ua/node/2740

Рейтинг найуспішніших українських письменників 2011 року

Журнал «Фокус» опублікував свій рейтинг 25 найуспішніших письменників України!


Організатори формували списки претендентів у два етапи. Спочатку був складений попередній список, до якого увійшли сучасні автори, що видавалися в останні десять років, номінанти і лауреати літературних конкурсів та премій

Підсумковий варіант з 25 претендентів було складено за кількістю примірників, які були продані в книжкових магазинах, мережі та інтернет–магазинах в 2011 році.

В якості партнера проекту виступав і Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля». Крім того, більшість авторів, які увійшли в підсумковий список рейтингу, є  клубними авторами.

Отже, ось як виглядає ТОП–10 українських письменників:

 1. Лада Лузіна (119 тис. 98 проданих примірників)

 2. Василь Шкляр (103 тис. 688 проданих примірників)

3. Люко Дашвар (100 тис. 797 проданих примірників)

 4. Андрій Кокотюха (25 тис. 897 проданих примірників)

 5. Сергій Жадан (24 тис. 434 проданих примірника

 6. Ирена Карпа (20 тис. 276 проданих примірників)

 7. Ирен Роздобудько (15 тис. 19 проданих примірників)

 8. Наталка Сняданко (10 тис. 796 проданих примірників)

 9. Андрій Курков (9 тис. 358 проданих примірників)

 10. Юрко Іздрик (7 тис. 656 проданих примірників)

http://www.bookclub.ua/ukr/news/news.html?id=3252

«ЛітАкцент року – 2011»: «Золоту бульку» отримав Андрухович

Експерти «ЛітАкценту року – 2011» оголосили результати книжкового рейтингу.

Отож, переможцем у номінації «Художня література» став Юрій Щербак із романом «Час смертохристів», а в номінації «Літературознавство» – Лариса Мірошниченко з книжкою «Леся Українка: життя і тексти».

«Анти-премію «Золоту бульку» отримав Юрій Андрухович за книжку «Лексикон інтимних міст».

Нагадаємо, що фіналістами рейтингу 2011 року були:

Номінація «Художня література»
Антипович Тарас. Хронос. — Київ: А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га
Іздрик. Underword. — Харків: КСД
Щербак Юрій. Час смертохристів. — Київ: Ярославів Вал
Номінація «Літературознавство»
Агеєва Віра. Апологія модерну: обрис ХХ віку. — Київ: Грані-Т
Мірошниченко Лариса. Леся Українка: життя і тексти. — Київ: Смолоскип
Ушкалов Леонід. Від бароко до постмодерну. — Київ: Грані-Т

Номінація «Золота булька»
Андрухович Юрій. Лексикон інтимних міст. – Чернівці: Meridian Czernowitz
Ільченко Олесь. Моя кохана К’яра. — Київ: Грані-Т

До журі експертів цього року ввійшли відомі українські літературознавці, літературні критики й письменники – Володимир Панченко (головний редактор «ЛітАкценту»), Євген Нахлік, Григорій Гусейнов, Тетяна Трофименко, Євгенія Кононенко, Леся Воронина та Ярина Цимбал.

Цього року премію вручили вчетверте. Нагадаємо, що раніше переможцями рейтингу «ЛітАкцент року» ставали Петро Мідянка і Марко Павлишин (2008), Володимир Рутківський і Роман Піхманець (2009), Андрій Содомора та Ірина Макарик (2010).

litakcent.com ,      http://www.litgazeta.com.ua/node/2710

Переможець премії «Ґранд — Коронація слова», автор найкращого роману десятиріччя «Століття Якова» Володимир Лис написав сміливий та неочікуваний роман.

«Іван і Чорна Пантера» – це магічна історія про зіркову супермодель Таумі Чорна Пантера Ремпбел та сільського дурника Йвана. Таумі, як і годиться, живе бурхливим богемним життям — гроші, скандали, коханці, коханки, а для останнього парубка на селі вона просто богиня. Проте насправді Таумі ніяке не божество — звичайна спадкова африканська жриця, а Йван з Кукурічок має дещо, що належить Чорній Пантері, – череп могутньої африканської чаклунки, на якому тримається вся слава та успіх супермоделі. Вона має вирушити у загадкову Україну до Йвана з Кукурічок…

 “Я в літературних творах ніколи в житті не писав того, що мені нецікаво писати. Я не мучився. Це для мене насолода, свого роду. Як я сказав одного разу, це для мене, як "психотерапія душі”", - сказав письменник Володимир Лис.

 Видавці кажуть, взялися за роботу одразу, як тільки письменник дописав останній розділ. І це неспроста, адже читачі захоплені його простими історіями та унікальною авторською побудовою тексту.

"Довга дорога додому" ПОВЕРНЕННЯ ІЗ ЗАБУТТЯ

Є люди, котрі роблять для розвитку й утвердження своєї культури стільки, скільки під силу, мабуть, лише науковій інституції. Вже багато років доктор фізико-математичних наук Василь Шендеровський, людина енциклопедичних знань і дивовижної віри в свій народ, затято, часто по крихтах, вишукує відомості про забутих, маловідомих або й зовсім невідомих навіть багатьом фахівцям учених, народжених українською землею. А відтак не менш наполегливо шукає кошти для видання книжок. Не бідкається, не нарікає, просто робить те, що вважає нагальним для утвердження української нації. Бо переконаний — відсутність історичної пам’яті наша найбільша проблема. Бо якщо не знаємо, хто ми, не поважаємо себе, чи варто сподіватися, що хтось поважатиме нас?

Нещодавно побачив світ третій том його серії «Нехай не гасне світ науки», що містить понад півсотні нарисів про народжених на нашій землі, за висловом автора, «велетів розуму людського», котрі залишили помітний слід в історії світової науки й культури. Настійний науковий пошук професора Шендеровського повернув із забуття плеяду обдарованих наших земляків, чиї імена, досягнення, а головне — приналежність до України замовчувалися багато років.

Василь Шендеровський намагався знайти вчених, нехай і не українців за походженням, але тих, що були народжені на українській землі. Скажімо, Нобелівський лауреат Роальд Гофман, родом зі Львівщини, щораз дякує українцям, які врятували його від смерті в часи Другої світової, та вважає Україну своєю обітованою землею.

Думка про створення відеоряду про відомих українських вчених, як висловлюється Василь Шендеровський, «мучить» його вже давно. Завдяки невсипущій енергії професора світ уже побачили фільми про знаного фізика Олександра Смакулу, автора ключових відкриттів у царині оптики та вирощування монокристалів, епідеміолога Дмитра Заболотного, археолога зі світовим ім’ям Івана Борковського, епідеміолога Івана Горбачевського, котрий понад 30 років викладав у Карловому університеті в Празі та певний час обіймав посаду ректора. Нині до виходу готується картина про мікробіолога Сергія Виноградського.

Наполегливий пошук автора повернув в Україну імена вчених, чиї досягнення замовчувалися багато років

 Та й новий, третій том на якій сторінці хоч розгорнеш — всюди постаті, котрі ще чекають окремих ∂рунтовних досліджень: Георгій Гамов та Микола (Нік) Голоняк, котрі належать до плеяди видатних фізиків ХХ століття, знаний у всьому світі мікробіолог Сергій Виноградський, «український Галуа» Євген Вікторовський… Геть куцими є відомості про автора відомої картини «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ», розстріляного більшовиками художника Миколу Івасюка, котрого великий Ілля Рєпін називав чи не найвизначнішим баталістом тих часів.

Тетяна МОІСЕЄВА
  "Урядовий кур'єр" за 27 грудня 2011

Премію імені Василя Стуса отримали Євген Захаров, Володимир В’ятрович та Ірина Жиленко

Цьогорічну премію імені Василя Стуса отримали правозахисник Євген Захаров, історик Володимир В’ятрович та поетеса Ірина Жиленко.

У прес-службі Центру досліджень визвольного руху, церемонія вручення премії ім. Стуса пройшла 14 січня у столичному Будинку вчителя.

Почесну нагороду вручав відомий дисидент Євген Сверстюк, який був одним із ініціаторів її заснування.

Як зазначалося під час церемонії, Є.Захаров удостоєний премії ім. В.Стуса за багаторічну системну роботу у сфері захисту прав людини та видавничу діяльність, зокрема за третю частину «Міжнародного біографічного словника дисидентів. Україна»; В.В’ятрович - за розкриття таємниць архівів радянської спецслужби та актуальну публіцистичну працю «Історія з грифом "Секретно"»; І.Жиленко - за поетичну творчість та книгу спогадів «Homo Feriens», унікального літопису шістдесятників.

Премія імені Василя Стуса заснована 1989 року Українською асоціацією незалежної творчої інтелігенції. Вперше вручалася у Львові, а 1990 року набула столичного статусу. Премія присуджується авторам, які мають видатні успіхи у своїй галузі, займають виразну громадянську позицію, активно присутні в українському культурному просторі.

Премія традиційно вручається на Святі Різдвяних Василів, на якому згадують не тільки Василя Стуса, який народився на саме Різдво 1938 року, а й в Василя Чумака, народженого 7 січня 1901 року, Василя Симоненка (8 січня 1935 року), Василя Еллана-Блакитного (12 січня 1894 року).

Наразі лауреатів премії ім. В.Стуса близько 60 осіб, серед яких літератори, митці, вчені, громадські діячі.

75 років від дня народження українського прозаїка, поета Євгена Пилиповича Гуцала (1937-1995)

Народився Є. Гуцало 14 січня 1937р. в с. Старому Животові (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. Світ дитинства, розтерзаний і водночас незмірно поглиблений великою трагедією війни, становить джерельну основу його творчості. До цього світу знову й знову повертається письменник на різних етапах свого літературного шляху.

У 1959р. Є. Гуцало закінчує Ніжинський педінститут, якийсь час працює в редакціях газет, видавництві «Радянський письменник» (нині «Український письменник»), а згодом повністю зосереджується на професійній літературній роботі. Активно друкуватися почав 1960р., а через два роки вийшла перша збірка оповідань «Люди серед людей». Книжку тепло привітали критика й літературна громадськість. Відтоді одна за одною виходять нові збірки письменника: «Яблука з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965), «Хустина шовку зеленого» (1966), «Запах кропу» (1969) та ін.

 

Лірична стихія творчості Є. Гуцала, як і прози інших «шістдесятників», стала формою суспільної опозиції. Батьки, дядьки й тітки — всі ті, хто складав збірний, плакатний образ народу-переможця, побачені дитячими очима в жахливому повоєнному сільському побуті, мали зовсім не такий оптимістичний вигляд, як на плакатах і в еталонних творах соцреалізму. Безперечна заслуга «шістдесятників», а серед них і Є. Гуцала, перед красним письменством полягає в тому, що вони перенесли своїх персонажів із площини героїчної в ліричну. Є. Гуцало почувався найбільш невимушено, розкуто, живописуючи красу природи й людей, охоче фіксуючи улюблений ним стан осяяння, здивування перед світом, те медитативне передчуття радості й любові, яке великою мірою визначає загальний настрій його ліричної прози («В полях», «Просинець», «Олень Август», «Вечір-чечір», «Скупана в любистку», «Клава, мати піратська», «Весняна скрипочка згори», «Запах кропу», «У сяйві на обрії»).

Вироблена ще в ранніх оповіданнях тонка акварельна манера письма, дитинна чистота і ясність світовідчуття, відкритість ліричного героя до прекрасного в усіх його проявах — усе це, поєднане з гострою увагою до народних характерів, інших національних прикмет — вічних і нових, склало основу його художнього стилю. Назва першої книжки — «Люди серед людей» — програмна. Її можна застосувати до всього літературного доробку Є. Гуцала.

У 60-ті роки, поряд із ліричними оповіданнями, етюдами, замальовками, поезіями в прозі, з'являються друком дві концептуальні повісті Є. Гуцала — «Мертва зона» (1967) та «Родинне вогнище» (1968, інша назва — «Мати своїх дітей»). Тоді ж, у другій половині 60-х, було написано й повість «Сільські вчителі», надруковану трохи згодом.

У повісті «Мертва зона» відбилося нове, формоване в 60-ті роки, бачення війни як тотального спустошення світу людей. Мертва зона — це те, що завжди породжується тоталітаризмом — чи то гітлерівського, чи то сталінського гатунку. І в зоні люди залишаються людьми, вони здатні на благородство, героїчний вчинок, але вони — приречені. Це суперечило «возвеличенню героїчного подвигу народу», ламало схеми, в яких закостеніла воєнна тематика.

Такий погляд на війну утверджує письменник і згодом у низці оповідань та повісті «З вогню воскресли» (1978), в основу якої покладено розповіді мешканців спалених сіл. Не вписувалась у жорсткі ідеологічні схеми й концепція повісті «Родинне вогнище», розповідь про повоєнну відбудову і на перший погляд малопомітну в житті «соціалістичного» села постать Ганни Волох — просто жінки, просто матері. Бережене нею родинне вогнище вкотре вже зігріло й згуртувало людей після щойно пережитої біди. Вічні цінності народної моралі й життєустрою в повісті безпосередньо протиставлені генеральним цінностям «найпередовішої» ідеології.

На початку 70-х років виходять друком лірико-психологічна повість «Дівчата на виданні» (1971), дилогія «Сільські вчителі» (1971) та «Шкільний хліб» (1973). Повісті з життя сільських учителів були високо оцінені критикою, здобули широке читацьке визнання. Ці сповнені просвітленого ліризму, зажури й надії твори, здається, були написані для того, щоб відновити надломлену віру народу в незнищенність моральних цінностей, переконати, що завжди, за будь-яких обставин люди мають лишатися людьми. Образ героїні повістей Олени Левківни — з ряду найкращих жіночих портретів, створених майстрами нашої прози.

Повість «Двоє на святі кохання», надрукована 1973р. в журналі «Вітчизна», подібно до згаданих уже «Мертвої зони» та «Родинного вогнища», на довгі роки була позбавлена права книжкового видання. Якщо перші дві повісті написані в жорсткувато-реалістичному ключі, то «Двоє на святі кохання» — твір наскрізь виконаний у звичній для письменника стилістиці: лірико-психологічній, медитативній.

Появі романів передували своєрідні, за визначенням автора, ексцентричні оповідання («Жінки є жінки», «Звабники і звабниці» та ін.), які ввійшли до збірок «Полювання з гончим псом» (1980) та «Мистецтво подобатись жінкам» (1986). У цих оповіданнях, написаних із невимушеним використанням елементів гротеску, травестії, бурлеску, своєрідно реалізується давній задум Є. Гуцала створити український Декамерон. Останнім часом прозаїк працював над «епосом-еросом» — твори «Блуд» (1993), «Імпровізація плоті» (1993).

Певною мірою несподіваним у цьому контексті, але таким заповітно актуальним виявився цикл публіцистичних статей, зібраних у посмертній збірці «Ментальність орди» (1996) про експансіоністську політику Росії.

Поважну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: «Олень Август» (1965), «З горіха зерня» (1969), «Дениско» (1973), «Саййора» (1980), «Пролетіли коні» (1984). Дві останні книжки удостоєні Шевченківської премії. Дитяча проза (точніше — книжки для дітей і батьків) Є. Гуцала прикметна особливим, по-гуцалівськи поетизованим зображенням стосунків між людьми. Невичерпну «країну дитинства» письменник осмислює в різних жанрово-стильових формах, щоразу — в новому баченні, про що свідчить і цикл «Оповідання з Тернівки» (1982), книжка «Княжа гора» (1985).

У 1981p. вийшла друком перша поетична збірка Є. Гуцала «Письмо землі». Далі з'являються книжки віршів «Час і простір» (1983), «Живемо на зорі» (1984), «Напередодні нинішнього дня» (1989). Так рівно через двадцять років після надрукування першої поетичної добірки «Зелена радість конвалій» повертається письменник до лірики.

Вірші письменника — то своєрідне ворожіння над душею, сенс якого — в очищенні від суєтного, минущого, в омолодженні, у поверненні до того стану любові, людяності, космічної доброти, котрий і є найбільшим людським скарбом.