Як правило, батьки мріють про те, щоб їхні діти якнайбільше часу проводили за читанням. У житті маленької Агати Крісті все було навпаки – її мати Кларісса Бемер, надихнувшись новомодною методикою виховання, заборонила їй вчитися читати. Але, на щастя, дівчинка не послухалася.
Свою заборону улюблена мама, яка страждала на легку форму нервового розладу, та до того ж, будучи людиною, що захоплюється, буквально марила Вікторіанською епохою, підхопила віяння нового часу – в ті роки з'явилася думка, що раннє читання не корисне для очей дитини. Та й голові шкідливо. На її думку, справжня леді тих років мала грати на одному музичному інструменті (а краще на кількох), регулярно брати уроки вокалу і вміти танцювати, а ось читати їй було зовсім ні до чого. Більше того, ця навичка Кларісса вважала навіть шкідливою і не планувала знайомити дочку з літературою до восьми років.
Щоправда, саму Агату мало цікавило, що думає її мати з цього приводу – дівчинка самостійно навчилася читати у віці чотирьох років і все дитинство ховала свої книги від навіженої матері. У своїй автобіографії письменниця розповідала, що щоразу, коли їй подобалася прочитана на ніч казка, вона просила потримати в руках книгу. Агата просто розглядала сторінки і поступово почала розбирати зміст слів, що були на них надруковані. Механізм цього дива Агата не зрозуміла ні з дитинства, ні потім. Під час прогулянок дівчинка питала у няньки, що означають слова на вивісках та афішах. І ось настав день, коли п'ятирічна Агата виявила себе в дитячій няні, яка вільно читає вголос, книгу під назвою «Ангел кохання».
Наступного дня няня підійшла до матері і вибачившись піднесла їй погану новину: "Боюсь, мем, Агата навчилася читати", - сказала вона. Мама, звичайно, засмутилася, але зробленого не повернеш.
А для майбутньої «Королеви детективу» з того часу найбажанішим подарунком на Різдво чи день народження стала нова книга.
Осінь вже однією своєю атмосферою налаштовує на читання. Люди сповільнюються, не хочуть виходити з дому в дощову погоду, і вважають за краще проводити вихідні з чашкою гарячого чаю і цікавою книгою в руках. А щоб додати тобі похмурості або затишку в цей сезон,tochka.netприготувала добірку 10 осінніх книг, які точно варто прочитати.
Рей Бредбері "Смерть — справа самотня"
Автор називав осінь своїм улюбленим часом року і неспроста. Кожна його книга ідеально підходить для читання в похмурий день або напередодні Хеллоуїна, улюбленого свята Бредбері. "Смерть — справа самотня" — нуарний детектив, що розповідає про початківця письменника, який застряг в маленькому похмурому місті в Каліфорнії. Несподівано там знаходять труп, і герой розуміє, що повинен знайти вбивцю, поки він не дістався до його друзів.
Ширлі Джексон "Привид будинку на пагорбі"
Класик жанру хоррор, Ширлі Джексон особливо талановито вміла створювати похмурі і психологічні історії про божевілля. Наші головні герої — медіуми і просто люди, які стикалися у своєму житті з паранормальними явищами. Вони збираються разом в будинку, в якому, як кажуть, живе привид, і намагаються з'ясувати, чи так це насправді.
Сара Уотерс "Маленький незнайомець"
Головний герой цього похмурого готичного роману — доктор Фарадей, який приїжджає в застарілий маєток до колись багатої аристократичної сім'ї Айресів. Прив'язавшись до них, доктор завдає їм вже дружні візити, а також проникає в їх буденні проблеми і таємничу історію "маленького незнайомця", примари, яка хоче знищити залишки цього багатого роду.
Дафна Дюморье "Птахи"
Невелика повість майстра трилера Дафни Дюморье, по якій навіть зняв екранізацію сам Альфред Хічкок. Ласкаво просимо в дійсно жахливу історію, в якій немає місця вигаданим зомбі або неіснуючим привидам. Події настільки реальні і безвихідні, що стає дійсно страшно. Ми потрапляємо в реальність, в якій птиці оголосили війну людству і стрімко його винищують. Від розуміння, що нешкідливі сьогодні голуби можуть стати головним ворогом, від якого не буде порятунку, стає страшніше, ніж від історій про могутніх монстрів.
Харукі Муракамі "Післяморок"
Дія книги японського письменника Харукі Муракамі розгортається всього в одну ніч. Разом з дев'ятнадцятирічною Марі ми дізнаємося докладніше про кримінальне нічне життя столиці, від якого ми зазвичай ховаємося в безпечні стіни свого будинку. Паралельно з цим перед нами розгорнеться містична лінія її сплячою сестри, яка по остраху переплюне будь-який сучасний хоррор.
Делія Оуенс "Там, де раки співають"
Меланхолійна історія, яка довго трималася на верхніх рядках бестселерів New York Times розповість про дівчинку Кію, яка в юному віці стає сиротою при живих батьках. Вона живе сама в болотноій хатині, змушена здобувати їжу, заробляти на бензин для свого човна і відбиватися від агресивно налаштованих місцевих жителів. Красиві описи природи і атмосфера тотального самотності — ідеальні супутники для осіннього читання.
Джоанн Харріс "Шоколад"
Романтична книга, в екранізації якій знялися Джонні Депп і Жюльєт Бінош, розповість про молоду матір-одиначку Віан, яка зі своєю шестирічною дочкою переїжджає в маленьке французьке містечко і відкриває там магазин солодощів. Це не подобається священику, який вважає, що потурання обжерливості розбестить пристойних жителів містечка, і він оголошує дівчині війну.
Мері Шеллі "Франкенштейн, або Сучасний Прометей"
Осінь — саме час, щоб перечитати і переосмислити класику. Почати радимо з класичного і улюбленого багатьма роману "Франкенштейн". Для багатьох, можливо, буде сюрпризом, що це не фільм жахів про страшного монстра з шурупами в скронях, а досить філософська історія, що розглядає проблему відповідальності творця за свій винахід.
Емілі Бронте "Грозовий перевал"
Ще один класичний готичний роман, який читається на одному диханні. Історія про одержимість, помсту і ненависть. Одного разу Кетрін віддала перевагу багатому хлопцю, а не двоюрідному брату, але Хіткліф не зміг стерпіти цю образау і вирішив помститися своїй коханій.
Розамунд Пілчер "Березень"
Вже одна назва книги тонко натякає, коли її варто читати. У маленькому шотландському містечку, що продувається вітрами і приховався за хмарами, вирішують влаштувати бал на честь повноліття доньки одного з сімейств. На це торжество з'їжджається вся округа і ми зануримося в щастя і нещастя кожного з гостей.
Катерина Бабкіна отримала перемогу за книжку «Мій дід танцював краще за всіх»
36-річна українська письменниця родом з Івано-Франківська Катерина Бабкіна отримала головну нагороду премії Центральної Європи Angelus, яку вручають щороку за найкращу прозову книгу, опубліковану польською мовою. Літераторка отримала нагороду за серію оповідань «Мій дід танцював краще за всіх» (видавництво Warsztaty Kultury). Про це повідомляється на офіційному сайті нагороди Angelus.
Бабкіна отримає премію у розмірі 150 тис. злотих (близько 1 млн грн). Польський літературний критик Богдан Задура, який здійснив переклад книжки, отримає 40 тис. злотих.
Крім того, Катерина Бабкіна отримала Приз глядацьких симпатій імені Наталії Горбанєвської. Цією відзнакою нагородили за підсумками читацького онлайн-опитування. Письменниця також отримає тримісячну стипендію на резиденцію у Вроцлавському домі літератури.
Книга оповідає історію п’яти родин, наймолодші представники яких зустрічаються у перший рік незалежності України в школі. Діти згодом стають найкращими друзями, а історії їхніх родин про перипетії, які довелось пройти кожному – стають тією ниткою, з допомогою якої Бабкіна майстерно зшиває оповіді воєдино. Мова йде про низку трагічних подій в історії України – від двадцятих років в Харкові і знищення театру Леся Курбаса через Голодомор, Другої світової, дев’яностих й кількох хвиль еміграції до війни на Донбасі, зазначає ONLINE.UA.
Катерина Бабкіна — українська письменниця, сценаристка і драматургиня. Вона є авторкою 13 збірок поезії і прози для дітей і дорослих. Її твори перекладались польською, чеською, російською, румунською, німецькою, англійською, французькою, шведською мовами. Бабкіна є авторкою поетичних збірок «Вогні святого Ельма», «Гірчиця», «Знеболювальне і снодійне», «Заговорено на любов»; збірок оповідань «Лілу після тебе», «Щасливі голі люди»; роману «Соня»; збірок дитячих повістей «Гарбузовий рік» та «Шапочка і кит»; нон-фікшину для дітей «Сила дівчат» (у співаворстві з Марком Лівіним), воркбуку «Звичка писати», пише «Укрінформ».
Що це за нагорода?
Літературна нагорода Angelus у вигляді премії та статуетки вручається щороку з 2006 за найкращу прозову книгу, опубліковану польською мовою попереднього року. Організатором і фундатором є місто Вроцлав. Лауреатом може стати письменник, який походить із Центральної Європи (Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Естонія, Латвія, Литва, Північна Македонія, Молдова, Німеччина, Польща, Росія, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія, Чорногорія).
Премію вручають за найкращі прозові твори авторам, які у своїх текстах звертаються до найважливіших, найбільш актуальних тем сучасного світу, дають поштовх до міркувань і глибокого пізнання інших культур. Українські письменники вже не вперше стають лауреатами премії Центральної Європи Angelus. У попередні роки її отримали Юрій Андрухович за книгу «Дванадцять обручів» 2006, Оксана Забужко за її «Музей покинутих секретів» 2013, Сергій Жадан за «Месопотамію» 2015.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Нобелівський комітет визначив лауреата Нобелівської премії 2021 з літератури.
Цього року премію отримав Абдулразак Ґурна "за його безкомпромісне та співчутливе занурення у наслідки колоніалізму та долю біженців у прірві між культурами та континентами".
Письменник народився у Занзібарі, а працював в Англії.
"Відданість Ґурни правді та його відраза до спрощення вражають.
Він може здатися похмурим і безкомпромісним, але водночас він із великим співчуттям та непохитною прихильністю стежить за долями окремих людей", – йдеться на сайті Нобелівської премії.
Абдулразак Ґурна народився 1948 року у Занзібарі, але був змушений мігрувати до Англії наприкінці 1960-х.
Ґурна почав писати у 21 рік, і хоч суахілі була його першою мовою, англійська стала літературним інструментом.
Письменник розповідав, що в Занзібарі майже не мав доступу до літератури рідною мовою. Він надихався арабською та перською поезією, сурами Корану та особливо англійською літературою від Шекспіра до Найполя.
Письменник опублікував 10 романів:
"Пам’ять про виїзд" (Memory of Departure, 1987),
"Шлях пілігримів" (Pilgrims Way, 1988),
"Дотті" (Dottie, 1990),
"Рай" (Paradise, 1994),
"Захоплення мовчанням" (Admiring Silence, 1996),
"Біля моря" (By the Sea, 2001),
"Пустеля" (Desertion, 2005),
"Останній подарунок" (The Last Gift, 2011),
"Серце з гравію" (Gravel Heart, 2017),
"Потойбіччя" (Afterlives, 2020).
Усі вони пронизані темою долі біженців.
Зокрема, його роман "Дотті" оповідає історію про темношкіру жінку з мігрантської сім’ї.
Головна героїня живе у жорстких умовах расистської Англії 1950-х років і почувається так, ніби не має коріння у країні, в якій народилася і виросла.
Тому вона намагається створити свій простір та реконструювати ідентичність за допомогою читання книг та оповідань.
У романах "Захоплення мовчанням" і "Біля моря" автор також фокусується на самовизначенні мігрантів. Зокрема, йдеться про те, що опинившись у прірві між минулим і майбутнім, біженці мовчать.
Вони приховують свою ідентичність не лише для того, аби захиститися від расизму та упереджень, а також щоб уникнути зіткнення між минулим і сьогоденням, яке розчаровує, розповідають у Нобелі.
Література Ґурни стосується його взаємин з рідним краєм, отже пам'ять має надважливе значення для його творчості.
При цьому, у своїй роботі письменник прагне уникнути всюдисущої ностальгії за "незайманою" доколоніальною Африкою.
"Його романи відступають від стереотипних описів і відкривають нам культурно різноманітну Східну Африку, незнайому багатьом в інших частинах світу.
Нескінченне дослідження, зумовлене інтелектуальною пристрастю, присутнє у всіх його книгах, і це помітно зараз, у його "Потойбіччі", як і тоді, коли він почав писати, будучи 21-річним біженцем", – розповідають у Нобелівському комітеті.
