середа, 25 лютого 2015 р.

5 електронних бібліотек із книгами українською мовою



"Для тих, хто любить читати. Література українською мовою - у зручних форматах для букрідерів, смартфонів чи планшетів", - йдеться в дописі на профілі магазину КТС в соцмережі.
З такими словами компанія виклала адреси п'яти сайтів, на яких можна завантажувати електронні книги української та зарубіжної літератури українською мовою:

вівторок, 24 лютого 2015 р.

Ухачевський С. Карпатський капкан


Купить книгу Карпатський капкан, Ухачевський С.  В романі описані реальні історичні події, що відбувалися на території Галичини з 1941 по 1951 роки. Карпатським капканом називалась спеціальна операція, яка карала місцеве населення та вояків УПА.

понеділок, 23 лютого 2015 р.

Улас Самчук

20 лютого 1905 року народився чудовий український письменник, журналіст і публіцист Улас Олексійович Самчук (1905-1987, Канада), одна з найпомітніших постатей української прози ХХ століття. Творчість Самчука була широко відома в українській діаспорі, однак лише в пострадянські часи почала повертатися до України. В літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом півстоліття, сучасником якого він був.

Народився в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії в родині Олексія Антоновича й Настасії Улянівни Самчуків, — як на той час, заможних селян. По суті, світогляд майбутнього видатного письменника формувала як батьківщина, так і довкілля: «Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився ... Але також тому, що це справді «село, неначе писанка», з його стародавнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами». У 1917-1920 рр. він навчався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. У 1921-1925 рр. — у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.

Улас Самчук своє перше оповідання «На старих стежках» опублікував 1926 року у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року почав постійно співробітничати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).

23 серпня 1927 року він дезертирував із польського війська, після чого потрапив до Ваймарської Німеччини, де працював як наймит в одного міщанина — розвозив рольвагою по копанках та гутах залізо. З 1927 року навчався у Бреславському університеті. «Німецький» період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме він як вільно слухач відвідував лекції у Бреславському універсітеті. Мати Германа Блюме — Германіна фон Лінгейсгайм люб’язно надала притулок «обідраному українцю» у своїй оселі й терпляче навчала його німецької мови. Вдруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові Самчуку через 15 років: завдяки його клопотанню німці 20 квітня 1942 року випустили письменника, заарештованого 20 березня цього року, з Рівненської в’язниці. Герман Блюме в Рівному був начальником цивільної поліції райхскомісаріату «Україна».

З 1925 почав друкувати оповідання у журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, згодом — у «Літературно-науковому віснику» та інших журналах (виданих окремою збіркою «Віднайдений рай», 1936). Свої перші новели він надіслав до «Літературно-наукового вісника» з Німеччини, там виникли задуми більших романів. У спогадах «Мій Бреслав» Улас Самчук стверджує, що саме у цьому німецькому містечку «в моєму Всесвіті з’явилась туманність, з якої поволі вимальовувались контури майбутньої “Волині”». 1929 року переїжджає до Чехословаччини та навчається в УВУ (Українському вільному університеті) у Празі.

У Чехословаччині Улас жив з 1929 до 1941 року. В Празі Самчук належав до Студентської академічної громади. «Нас було кілька сотень із загальної кількатисячної української колонії, ми були поколінням Крут, Базару, Листопада, Четвертого Універсалу, України Мілітанс». Українська Прага 1920-30-х рр. жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям. До безпосереднього оточення, яке торило «його Прагу», Улас Самчук відносів Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Михайла Мухіна, Миколу Бутовича, Роберта Лісовського, Степана Смаль-Стоцького, Дмитра Дорошенка, Миколу Галагана, Леоніда та Надію Білецьких, Дмитра Антоновича, Микиту Шаповала, Валентина та Лідію Садовських, Ольгерта Бочковського та інших. 1937 року з ініціативи Євгена Коновальця було створено Культурну референтуру проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників та журналістів, де головував Самчук.

1941 року у складі однієї з Похідних груп ОУН (прихильників А. Мельника) Самчук повернувся на Волинь, прибувши до Рівного, яке стало адміністративним центром створеного німцями Рейхскомісаріату України. Був головним редактором газети «Волинь» до початку 1944. Після публікації занадто емоційної статті — «Так Було — так буде» // Волинь. — 1942. — ч.23., розціненої СД як антинімецька, 22 березня 1942 його було заарештовано, але незабаром за численними клопотаннями звільнено. Самчук мав досить широке коло знайомств в окупаційній адміністрації, здійснив низку поїздок по всій території окупованої України, враження від яких він описав у своїх публікаціях. Багато з його вражень часів окупації описані в романах «Чого не вилікує вогонь» та «ОСТ».
У 1944-48 рр. жив у Німеччині, був одним із засновників та головою літературної організації МУР. 1948-го переїхав до Канади, заснував видавництво «Слово» (1954). Найбільш відомий з його творів — трилогія «Волинь» (I-III, 1932-1937), де виведено збірний образ молодого українця кінця 1920-х — початку 1930-х рр. у пошуку національної самоідентифікації. У романі «Марія» (1934) письменник звертається до теми масового голоду на українських землях у 1932-1933 рр.. В романі «Гори говорять» (1934) зображено боротьбу гуцулів проти угорських загарбників на Закарпатті. У післявоєнні роки пише сюжетне продовження роману «Волинь» — роман-хроніку «Юність Василя Шеремети» (I-II, 1946-47). Автор спогадів про другу світову війну — «П’ять по дванадцятій» (1954), «На білому коні» (1956).

Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук, «у 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого й пригнобленого народу виявились неконкурентоздатними не за ступенем таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами».
http://incognita.day.kiev.ua/ulas-samchuk.html

пʼятниця, 20 лютого 2015 р.

Почему наше будущее зависит от чтения


Если у вас есть друзья, которые спрашивают, зачем читать художественную литературу, дайте им этот текст лекции Нила Геймана.

— Людям важно объяснять, на чьей они стороне. Своего рода декларация интересов. Итак, я собираюсь поговорить с вами о чтении. О том, что чтение художественной литературы, чтение для удовольствия являются одной из самых важных вещей в жизни человека.
И я, очевидно, очень пристрастен, ведь я писатель, автор художественных текстов. Я пишу и для детей, и для взрослых. Уже около 30 лет я зарабатываю себе на жизнь с помощью слов, по большей части создавая вещи и записывая их. Несомненно, я заинтересован, чтобы люди читали, чтобы люди читали художественную литературу, чтобы библиотеки и библиотекари существовали и способствовали любви к чтению и существованию мест, где можно читать.
Так что я пристрастен как писатель. Но я гораздо больше пристрастен как читатель.
Однажды я был в Нью-Йорке и услышал разговор о строительстве частных тюрем — это стремительно развивающаяся индустрия в Америке. Тюремная индустрия должна планировать свой будущий рост: сколько камер им понадобится? Каково будет количество заключенных через 15 лет? И они обнаружили, что могут предсказать все это очень легко, используя простейший алгоритм, основанный на опросах, какой процент 10-ти- и 11-летних не может читать. И, конечно, не может читать для своего удовольствия.
В этом нет прямой зависимости, нельзя сказать, что в образованном обществе нет преступности. Но взаимосвязь между факторами видна.
Я думаю, что самые простые из этих связей происходят из очевидного.

Грамотные люди читают художественную литературу.

У художественной литературы есть два назначения:
  • Во-первых, она открывает вам зависимость от чтения. Жажда узнать, что же случится дальше, желание перевернуть страницу, необходимость продолжать, даже если будет тяжело, потому что кто-то попал в беду и ты должен узнать, чем это все кончится...в этом есть настоящий драйв. Это заставляет узнавать новые слова, думать по-другому, продолжать двигаться вперед. Обнаруживать, что чтение само по себе является наслаждением. Единожды осознав это, вы на пути к постоянному чтению.
Простейший способ гарантированно вырастить грамотных детей — это научить их читать и показать, что чтение — это приятное развлечение. Самое простое — найдите книги, которые им нравятся, дайте им доступ к этим книгам и позвольте им прочесть их.
Не существует плохих авторов для детей, если дети хотят их читать и ищут их книги, потому что все дети разные. Они находят нужные им истории, и они входят внутрь этих историй. Избитая, затасканная идея не избита и не затаскана для них. Ведь ребенок открывает ее впервые для себя. Не отвращайте детей от чтения лишь потому, что вам кажется, будто они читают неправильные вещи.
  • И вторая вещь, которую делает художественная литература, — она порождает эмпатию. Когда вы смотрите телепередачу или фильм, вы смотрите на вещи, которые происходят с другими людьми. Художественная проза — это что-то, что вы производите из 33 букв и пригоршни знаков препинания, и вы, вы один, используя свое воображение, создаете мир, населяете его и смотрите вокруг чужими глазами. Вы начинаете чувствовать вещи, посещать места и миры, о которых вы бы и не узнали. Вы узнаете, что внешний мир — это тоже вы. Вы становитесь кем-то другим, и когда возвратитесь в свой мир, то что-то в вас немножко изменится.
Эмпатия — это инструмент, который собирает людей вместе и позволяет вести себя не как самовлюбленные одиночки.

Вы также находите в книжках кое-что жизненно важное для существования в этом мире. И вот оно: миру необязательно быть именно таким. Все может измениться.

В 2007 году я был в Китае, на первом одобренном партией конвенте по научной фантастике и фэнтези. В какой-то момент я спросил у официального представителя властей: «Почему?» Ведь НФ не одобрялась долгое время. Что изменилось?
Все просто, сказал он мне. Китайцы создавали великолепные вещи, если им приносили схемы. Но ничего они не улучшали и не придумывали сами. Они не изобретали. И поэтому они послали делегацию в США, в Apple, Microsoft, Google, и расспросили людей, которые придумывали будущее, о них самих. И обнаружили, что те читали научную фантастику, когда были мальчиками и девочками.
Литература может показать вам другой мир. Она может взять вас туда, где вы никогда не были. Один раз посетив другие миры, как те, кто отведал волшебных фруктов, вы никогда не сможете быть полностью довольны миром, в котором выросли. Недовольство — это хорошая вещь. Недовольные люди могут изменять и улучшать свои миры, делать их лучше, делать их другими.
Другой способ разрушить детскую любовь к чтению — это, конечно, убедиться, что рядом нет книг. И нет мест, где дети бы могли их прочитать. Мне повезло. Когда я рос, у меня была великолепная районная библиотека.

Библиотеки — это свобода. Свобода читать, свобода общаться.

Это образование (которое не заканчивается в тот день, когда мы покидаем школу или университет), это досуг, это убежище и это доступ к информации.
Я думаю, что тут все дело в природе информации. Информация имеет цену, а правильная информация бесценна. На протяжении всей истории человечества мы жили во времена нехватки информации.
В последние годы мы отошли от нехватки информации и подошли к перенасыщению ею. Согласно Эрику Шмидту из Google, теперь каждые два дня человеческая раса создает столько информации, сколько мы производили от начала нашей цивилизации до 2003 года. Это что-то около пяти эксабайт информации в день, если вы любите цифры. Сейчас задача состоит не в том, чтобы найти редкий цветок в пустыне, а в том, чтобы разыскать конкретное растение в джунглях. Нам нужна помощь в навигации, чтобы найти среди этой информации то, что нам действительно нужно.
  • Библиотеки — это места, куда люди приходят за информацией. Книги — это только верхушка информационного айсберга, они лежат там, и библиотекари могут свободно и легально обеспечивать вас книгами. Больше детей берут книги из библиотек, чем когда-либо раньше, и это разные книги: бумажные, электронные, аудиокниги. Но библиотеки — это еще, например, места, где люди, у которых нет компьютера или доступа к интернету, могут выйти в сеть. Это ужасно важно во времена, когда мы ищем работу, рассылаем резюме, оформляем пенсию в интернете. Библиотекари могут помочь этим людям ориентироваться в мире.
  • Библиотеки — это ворота в будущее. Так что очень жаль, что по всему свету мы видим, как местные власти рассматривают закрытие библиотек как легкий способ сохранить деньги, не понимая, что они обкрадывают будущее, чтобы заплатить за сегодня. Они закрывают ворота, которые должны быть открыты.
  • Книги — это способ общаться с мертвыми. Это способ учиться у тех, кого больше нет с нами. Человечество создало себя, развивалось, породило тип знаний, которые можно развивать, а не постоянно запоминать. Есть сказки, которые старше многих стран, сказки, которые надолго пережили культуры и стены, в которых они были впервые рассказаны.
Необходимо поддерживать библиотеки. Использовать библиотеки, поощрять других пользоваться ими, протестовать против их закрытия.

Если вы не цените библиотеки, значит, вы не цените информацию, культуру или мудрость.

Вы заглушаете голоса прошлого и вредите будущему.
  • Мы должны читать вслух нашим детям. Читать им то, что их радует. Читать им истории, от которых мы уже устали. Говорить на разные голоса, заинтересовывать их и не прекращать читать только потому, что они сами научились это делать. Делать чтение вслух моментом единения, временем, когда никто не смотрит в телефоны, когда соблазны мира отложены в сторону.
  • Мы должны пользоваться языком. Развиваться, узнавать, что значат новые слова и как их применять, общаться понятно, говорить то, что мы имеем в виду. Мы не должны пытаться заморозить язык, притворяться, что это мертвая вещь, которую нужно чтить. Мы должны использовать язык как живую вещь, которая движется, которая несет слова, которая позволяет их значениям и произношению меняться со временем.
Писатели — особенно детские писатели — имеют обязательства перед читателями. Мы должны писать правдивые вещи, что особенно важно, когда мы сочиняем истории о людях, которые не существовали, или местах, где не бывали, понимать, что истина — это не то, что случилось на самом деле, но то, что рассказывает нам, кто мы такие. В конце концов, литература — это правдивая ложь, помимо всего прочего. Мы должны не утомлять наших читателей, но делать так, чтобы они сами захотели перевернуть следующую страницу.

Одно из лучших средств для тех, кто читает с неохотой, — это история, от которой они не могут оторваться.

  • Мы должны говорить нашим читателям правду, вооружать их, давать защиту и передавать ту мудрость, которую мы успели почерпнуть из нашего недолгого пребывания в этом зеленом мире. Мы не должны проповедовать, читать лекции, запихивать готовые истины в глотки наших читателей, как птицы, которые кормят своих птенцов предварительно разжеванными червяками. И мы не должны никогда, ни за что на свете, ни при каких обстоятельствах писать для детей то, что бы нам не хотелось прочитать самим.
  • Все мы — взрослые и дети, писатели и читатели — должны мечтать. Мы должны выдумывать. Легко притвориться, что никто ничего не может изменить, что мы живем в мире, где общество огромно, а личность меньше чем ничто, атом в стене, зернышко на рисовом поле. Но правда состоит в том, что личности меняют мир снова и снова, личности создают будущее и они делают это, представляя, что вещи могут быть другими.
Оглянитесь. Я серьезно. Остановитесь на мгновение и посмотрите на помещение, в котором вы находитесь. Я хочу показать что-то настолько очевидное, что его все уже забыли. Вот оно: все, что вы видите, включая стены, было в какой-то момент придумано. Кто-то решил, что гораздо легче будет сидеть на стуле, чем на земле, и придумал стул. Кому-то пришлось придумать способ, чтобы я мог говорить со всеми вами в Лондоне прямо сейчас, без риска промокнуть. Эта комната и все вещи в ней, все вещи в здании, в этом городе существуют потому, что снова и снова люди что-то придумывают.
  • Мы должны делать вещи прекрасными. Не делать мир безобразнее, чем он был до нас, не опустошать океаны, не передавать наши проблемы следующим поколениям. Мы должны убирать за собой и не оставлять наших детей в мире, который мы так глупо испортили, обворовали и изуродовали.
Однажды Альберта Эйнштейна спросили, как мы можем сделать наших детей умнее. Его ответ был простым и мудрым. Если вы хотите, чтобы ваши дети были умны, сказал он, читайте им сказки. Если вы хотите, чтобы они были еще умнее, читайте им еще больше сказок. Он понимал ценность чтения и воображения. Я надеюсь, что мы сможем передать нашим детям мир, где они будут читать, и им будут читать, где они будут воображать и понимать.


http://www.adme.ru/tvorchestvo-pisateli/pochemu-nashe-buduschee-zavisit-ot-chteniya-579605/

четвер, 12 лютого 2015 р.

Стали відомі лауреати Шевченківської премії 2015року

За інформацією, яка надійшла з Шевченківського комітету  лауреатами Національної премії України ім. Тараса Шевченка стали:

література – Юрій Буряк, книга поезій “Не мертве море”;
літературознавство та мистецтвознавство – Кость Москалець за книжку есеїв “Сполохи”;
образотворче мистецтво – Микола Компанець за мистецький цикл “Земля моїх батьків”;
театральне мистецтво – Петро Панчук (актор театру ім. І. Франка) за втілення образу Тараса Шевченка на вітчизняній театральній сцені.

Цього року премію у номінаціях ”Публіцистика і журналістика”, “Музичне мистецтво” і “Концертно-виконавське мистецтво” вирішили не вручати. 

вівторок, 3 лютого 2015 р.

Оголошено переможців Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2014»


*
2 лютого 2015 року у київському театрі-майстерні “Сузір’я” пройшла Церемонія нагородження переможців XVI Всеукраїнського рейтинґу “Книжка року 2014″. Незважаючи на складні часи, дійство не втратило своєї пишності та урочистості, стверджуючи, що майбутнє в українського книговидавництва та письменства є, і воно насправді велике. Особливої ж атмосфери святу додали актори театру «Сузір’я», доповнюючи загальну канву короткими театральними етюдами. Повідомляє ІА ПРО.

Всього експертна комісія оцінила 919 видань, які розподілила за сімома номінаціями. До Коротких списків увійшли книжки 66 видавництв з восьми міст України (Київ – 95 книжок, Львів – 36, Харків – 13, Тернопіль та Чернівці – по 2, Івано-Франківськ, Одеса і Черкаси – по 1).

Таким чином цьогорічними лауреатами стали:
1) у номінації «Обрії»: 
• підномінація «Науково-популярна література» – Борис Райтшустер «Путінократія»;
• підномінація «Українська публіцистика/сучасні мемуари» – «Люди Майдану. Хроніка»;
*
• підномінація «Спеціальна література/довідкові видання» – С.Д.Федака «Історія України з найдавніших часів до 1648 року»;

2) у номінації «Минувщина»: 
• підномінація «Популярні видання/історична белетристика» – Ярослав Тинченко «Війська Ясновельможного Пана Гетьмана. Армія української держави, травень–грудень 1918 роках; Під зіркою Давида. Єврейські національні формування в Україні в 1917–1920 роках»;
• підномінація «Біографії / мемуари» – «Скоропадські. Родинний альбом».

3) у номінації «Софія»:
• підномінація «Зарубіжна гуманітаристика» – Ален Бадью «Століття»;
• підномінація «Українська гуманітаристика» – Андрій Портнов «Історії для домашнього вжитку. Есеї про польсько-російсько-український трикутник пам’яті».

4) у номінації «Дитяче свято»:
• підномінація «Книжки для малечі (до 7 років)» – Іван Франко. «Фарбований Лис»;
• підномінація «Твори для школярів молодших і середніх класів» – «Мій маленький Київ. Маршрут №1»;
• підномінація «Підліткова та юнацька література» – Сергій Оксеник «Лісом, небом, водою».
*

5) у номінації «Хрестоматія»:
• підномінація «Літературознавство/критика» – Леонід Ушкалов «Моя шевченківська енциклопедія».

6) Номінація «Красне письменство»
• підномінація «Сучасна українська проза/есеїстика/драматургія» – Валерій Шевчук «Фрагменти із сувою мойр: Кросворд; Театр прози; Милий кохання тягар»;
*
• підномінація «Жанрова література (детектив/пригоди/фантастика/любовний роман/історичний роман/молодіжна проза/автобіографії)» – Василь Шкляр. «Маруся; Ностальгія; Тінь сови»;
12bdcbc2fbaa4ba181ab8165d624f658
• підномінація «Зарубіжна проза/есеїстика/драматургія» – Курт Воннеґут «Бойня номер п’ять»;

7) Номінація «Візитівка»:
• підномінація «Мистецтво» – «Вільгельм Котарбінський. Альбом»;
• підномінація «Етнологія/етнографія/фольклор/історія повсякдення/соціолінгвістика» – Микола Бабак «Сільська фотографія Середньої Наддніпрянщини кінця ХІХ – ХХ  ст.»;
• підномінація «Краєзнавча і туристична література» – Ольга Друг «Вулицями старого Києва».

Гран-прі цього року отримав Станіслав Кульчицький з книгою «Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі».
*

Киборгам Донецкого аэропорта От жителей Украинского Полесья

В Донецке сущий ад! Война и жажда мести,
 Прицельно «лупит» «Град» и жутко воет «Смерч»,
 Но «Киборги» стоят, они на перекрестье-
 Их с четырёх сторон подстерегает смерть.

 Давайте же за них помолимся все вместе
 В краю лесных озёр, средь мирной тишины!
 Дай Бог, чтоб было там поменьше «Груза «Двести»,
 А лучше чтоб совсем там не было войны!
                               Анатолій Антикуз

Героям Небесной Сотни

За честь страны, достоинства полны,
Вы до конца за нас стояли, братья…
Не для войны Вы были рождены,
А для любви, для жизни и для счастья!

Затих Майдан…и только Сто Свечей
Напомнят нам: Героев не забыли!
Но Сто Смертей ничто для палачей,
Их в феврале, двадцатого, убили.

Наёмник ждёт, к прикладу он прирос
И метит в цель, надев свою «личину».
За грешный мир давно распят Христос!
За что ж они? Они - за Украину!

Вставай с колен! – уже зовёт труба,
Костры горят, грохочет всё и рвётся…
И снова бой и вновь идёт борьба,
А без борьбы Свобода не даётся.

Мятежный дух не сник и не угас,
А боль потерь ещё не пережита…
Не потому ль печален мой Пегас
И вразнобой стучат его копыта?

Но с нами Бог! Его Призывный Глас
В Ста Голосах, что песней журавлиной
Звучат с Небес и заклинают нас:
«Єднайтесь, ще не вмерла Україна!»

Плечом к плечу, держа фанерный щит,
И я в тот день стоял на поле брани,
И я в тот день был снайпером убит,
Хоть никогда я не был на Майдане!