ПСИХОЛОГІЧНА ТРАВМА КОНФОРМІЗМУ

Віталій Коротич Цілком особисто

X.: Фоліо, 2011

Увертюра: «Український народ покла­дав свою надію на кількох людей різ­них — був перший Президент, дру­гий, третій, Ви. Ви, можливо крім Леоніда Даниловича, найбільш діло­вий чоловік, який працював, який очо­лював якесь виробництво». (Віталій Коротич — Віктору Януковичу під час інтерв'ю на День незалежності 2011 року.)

Після видання листування Оксани Забужко з Юрієм Шевельовим, можли­во, в Україні почнеться мода на епіс­толярний жанр. Принаймні «Фоліо» доволі швидко збагнуло потенційну кон'юнктуру та видало збірку листів Віталія Коротича до Дмитра Кременя.

Перший лист датований 1987роком,але між першим і другим листом є пауза в майже два десятиліття — дру­гий лист збірки датовано 1 червня 2004 року. Тобто складається вражен­ня, ніби листування було відновле­не 2004 року. Здається, це таки не так.

Принаймні листи Коротича залиша­ють враження, що листування трива­ло довго, без пауз. Тобто частину епіс­толярію часів кінця «совка» та почат­ку Незалежності читач не побачить. Так само він не зможе прочитати від­повідей Кременя — з невідомих при­чин їх немає. Чи то один із кореспон­дентів посоромився, чи то Коротич ви­дався більш цікавим як соло.

Здається, представляти Віталія Коротича немає сенсу. Поет, лі­кар, журналіст, перекладач, головред «Огонька» — такий собі multitassker-шістдесятник. До Коротича дуже по- різному ставляться в Україні. Та й він сам ставиться до України по-різному.

Листи Віталія Коротича так само не­однорідні. З одного боку, в них декла­рується патріотизм, зболіла душа, туга. Автор очевидно позиціонує себе че­рез рефрен тез про «гідність» та «ні­кому не вклонявся». Особливою цін­ністю та ознакою незаангажованості своєї письменницької суті Коротич вважає вміння вести дружбу з людьми з-поза письменницьких кіл. Тобто ліка­рями, юристами.

З іншого боку, листи Коротича на­повнені низкою нав'язливих ідей, які суперечать самі собі. Все би нічо­го — власне кожен може думати та писати про що завгодно. Але є «але» — очевидно «Цілком осо­бисто» було іміджевим проектом. Якщо так, то враження про імідж Коротича завдяки листам скла­дається більш ніж розмите.

З-поміж таких нав'язливих ідей є теза про незалежність митця. В одних листах вона зву­чить так впевнено, що нагадує ауто­тренінг. В інших листах ця неза­лежність взагалі звучить фальшиво. Принаймні після фраз про організацію Дмитром Табачником бенкета на честь Коротича.

Попри всі видимі подвійні стандар­ти та можливі навколополітичні асо­ціації, листи Коротича можуть стати цікавим антропологічним і літератур- но-історичним матеріалом. Річ у тім, що листування наповнене обгово­ренням колег-письменників зі Спілки письменників України. Звісно, цей  лі­тературний орган давно не виконує своїх прямих фізіологічних функцій. Але він досі є прихистком для числен­них нинішніх і колишніх гуру літера­тури. Коротич ховає їх під цнотливими ініціалами. Але спробуйте не вгада­ти, хто насправді заховався під імена­ми Іван Д., Борис 0., Дмитро П„ Ліна К. та інші.

«Листи Коротича читати можна. Головне фільтрувати авторський базар і ловити цікаві й корисні референції та натяки. Словом, журналісту, критику, оглядачу, студенту- філологу, істориьсу — «на замєтку»

Журнал "Шо" листопад-грудень 2011р.