X.: Фоліо, 2011
Увертюра: «Український народ покладав свою
надію на кількох людей різних — був перший Президент, другий, третій, Ви. Ви,
можливо крім Леоніда Даниловича, найбільш діловий чоловік, який працював, який
очолював якесь виробництво». (Віталій Коротич — Віктору Януковичу під час інтерв'ю
на День незалежності 2011 року.)
Після видання листування Оксани Забужко з Юрієм Шевельовим,
можливо, в Україні почнеться мода на епістолярний жанр. Принаймні «Фоліо»
доволі швидко збагнуло потенційну кон'юнктуру та видало збірку листів Віталія
Коротича до Дмитра Кременя.
Перший
лист датований 1987роком,але між першим і другим листом є пауза в майже два десятиліття — другий лист збірки
датовано 1 червня 2004 року. Тобто складається враження, ніби листування було
відновлене 2004 року. Здається, це таки не так.
Принаймні
листи Коротича залишають враження, що листування тривало довго, без пауз.
Тобто частину епістолярію часів кінця «совка» та початку Незалежності читач
не побачить. Так само він не зможе прочитати відповідей Кременя — з невідомих
причин їх немає. Чи то один із кореспондентів посоромився, чи то Коротич видався
більш цікавим як соло.
Здається, представляти Віталія Коротича немає сенсу. Поет,
лікар, журналіст, перекладач, головред «Огонька» — такий собі multitassker-шістдесятник. До Коротича дуже по-
різному ставляться в Україні. Та й він сам ставиться до України по-різному.
Листи
Віталія Коротича так само неоднорідні. З одного боку, в них декларується
патріотизм, зболіла душа, туга. Автор очевидно позиціонує себе через рефрен
тез про «гідність» та «нікому не вклонявся». Особливою цінністю та ознакою
незаангажованості своєї письменницької суті Коротич вважає вміння вести
дружбу з людьми з-поза письменницьких кіл. Тобто лікарями, юристами.
З
іншого боку, листи Коротича наповнені низкою нав'язливих ідей, які суперечать
самі собі. Все би нічого — власне кожен може думати та писати про що завгодно.
Але є «але» — очевидно «Цілком особисто» було іміджевим проектом. Якщо так, то
враження про імідж Коротича завдяки листам складається більш ніж розмите.
З-поміж
таких нав'язливих ідей є теза про незалежність митця. В одних листах вона звучить
так впевнено, що нагадує аутотренінг. В інших листах ця незалежність взагалі
звучить фальшиво. Принаймні після фраз про організацію Дмитром Табачником
бенкета на честь Коротича.
Попри
всі видимі подвійні стандарти та можливі навколополітичні асоціації, листи
Коротича можуть стати цікавим антропологічним і літератур- но-історичним
матеріалом. Річ у тім, що листування наповнене обговоренням колег-письменників
зі Спілки письменників України. Звісно, цей літературний орган давно не
виконує своїх прямих фізіологічних функцій. Але він досі є прихистком для
численних нинішніх і колишніх гуру літератури. Коротич ховає їх під
цнотливими ініціалами. Але спробуйте не вгадати, хто насправді заховався під
іменами Іван Д., Борис 0., Дмитро П„ Ліна К. та інші.
«Листи Коротича читати можна. Головне фільтрувати авторський базар і ловити цікаві й
корисні референції та натяки. Словом, журналісту, критику, оглядачу, студенту-
філологу, істориьсу — «на замєтку»
Немає коментарів:
Дописати коментар