«Я хочу, щоб люди змінювалися всередині!» (Ірен Роздобудько)

 

Однією з найяскравіших сторінок сучасної літератури є творчість Ірен Роздобудьмо, найпопулярнішої української письменниці й журналістки, майстрині сценарної фільмографії та переможниці багатьох літературних конкурсів. Ірен Роздобудько пише про людей і для людей, тому кожна книга авторки пронизана життєвим сенсом та мораллю. Її твори - це своєрідний колаж, оригінальне поєднання цікавих тематичних ракурсів та різних жанровостильових характеристик, символічних образів та глибоких підтекстів. 

«Я хочу, щоб люди змінювалися всередині!» (Ірен Роздобудько)

 Ірен Роздобудько, яка народилася 3 листопада 1962 року у Донецьку, з дитинства відчувала у собі потребу в естетиці та мистецтві: «я «хворію» на записування думок з… шести років. Голоси і герої мучать і не полишають мене не на мить. Мета творчості таких ненормальних, як я, дуже гарно сформульована в вірші Ліни Василівни Костенко: «Зискуй сказать поблідлими вустами хоч кілька людям необхідним слів»».

 1980 року Ірен вступила до Київського національного університету, де вивчала журналістику. Коли прийшов час закінчувати університет, Ірен Роздобудько почала шукати своє призначення та одне за одним змінювати місця роботи. З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості». Працювала телеграфісткою на ТАРС-РАТАУ, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, дикторкою на радіо, коректором, редактором, журналісткою, кореспондентом на двох центральних телеканалах, заступником головного редактора у популярному журналі “Наталі”, а також була головним редактором журналу «Караван історій. Україна». Довелось їй працювати і офіціанткою у ресторані, і  цирковим шпрехшталмейстером, і Снігуронькою на дитячих новорічних заходах, і кіномеханіком у відеосалоні — в усіх цих амплуа  спробувала себе.          Ірен Роздобудько, поки не пов’язала своє подальше життя з літературою. Лише у 2000 році почали з’являтися  книги. « Я не люблю слово “успіх”… Якщо вже вживати це слово – то хай його кажуть інші. Я народилася в Донецьку, пишу давно, з дитинства – це моя дорога, моє божевілля. Я знала, що так буде – тільки дуже боялася виходити на публіку. Тому у  мене дуже пізній дебют із книжкою на конкурсі “Коронація слова” 2000 року.»  Письменницький дебют Ірен Роздобудько пов’язаний з виходом детективного роману “Пастка для жар-птиці“. Ця подія посприяла тому, що ім’я авторки стало відомим серед широкої публіки. Твір здобув другу нагороду на конкурсі “Коронація слова”. З цього моменту почалася впевнена хода літературним шляхом Ірен Роздобудько. 

Книги «Ескорт у смерть» (2002, 2007), «Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері» (2005), «Ґудзик» (2005, 2011) вже за традицією були позитивно сприйняті і читачами, і критиками. До речі, останній вказаний роман, але не останній в доробку авторки, приніс їй перемогу в “Коронації слова” 2005 року. Цей твір перекладено російською та англійською мовами, а 2008 року з’явилася художня кінокартина “Ґудзик”, знята за мотивами роману. Ірен Роздобудько (книги її дотепер регулярно презентуються в Україні) пише не тільки прозу, але й поезію.

 Потужність та різноплановість літературного таланту мисткині справді вражають. Теми та жанри її творів є дуже різними – від детективних  романів і до психологічних драм. Цікавим є і те, що проза письменниці є сучасною, не позбавленою постмодерних віянь. Наприклад, у творі «Шості двері» читач перебуває у атмосфері нагромадження художніх деталей, паралельних дійсностей, екзистенційного пошуку. Ірен Віталіївна не забуває і про юних читачів. Книги «Життя видатних дітей», «Коли оживають ляльки» відразу завоювали прихильність серед дітей і їхніх батьків. «Я завжди пишу лише «для душі». Але варто додати – в тому числі і для душі читачів. Як це пояснити? Звісно, зараз кожна освічена людина «на початковій стадії» може написати твір «Як я провів літо» – і написати досить вправно. Так, що надрукують. І, можливо, ніхто й не відрізнить фальшиву річ від написаної душею і кров‘ю. Але секрет в тому, що «поганий письменник пише про себе, а добрий – про інших». 

І це одразу видно. Я це завжди пам‘ятаю, як аксіому: писати про інших, як про себе – і навпаки», – ділиться своїми думками Ірен Віталіївна. Ірен – рідкісний приклад письменника, котрий не обмежує себе рамками одного стилю чи жанру: «Я не замислююсь над жанрами. Мені взагалі здається, що працювати в одному жанрі – це якесь ремісництво і обмеження. Зараз на мене валиться «фентезі», але дуже реалістичне, життєве, «фентезі», як метафора. А після того – вже знаю! – буде щось історичне. І ніхто мені не заборонить бути такою всеїдною і жадібною до всього нового!». Автор з дитинства була російськомовною, в кінці 80-х почала говорити українською. 

Ірен Роздобудько – автор ілюстрацій і до своїх книг, і до книг Лариси Масенко, Елеонора Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій. Розповідає про себе:  «Адже більшість моїх книжок ілюстровані мною ж. І подарунковий том «Останнього ескорту в пастку» також. Я не художник! Я малюю для себе – тушшю. І ці малюнки, швидше за все, є своєрідною терапією чи переключенням уваги. Але сталося так, що останнім часом у мене відбулося дві виставки, і видавці їх беруть , як ілюстрації до моїх книжок. «Сам п’ю, сам гуляю…» – це називається.  У мене в житті є ще багато цілковито несерйозних речей, на які, як вважає один наш друг-режисер, я розпорошуюсь: маю купу вишивки бісером, знімаю в домашніх умовах мультфільми, вирізаю колажі (один з них на обкладинці того ж «Останнього ескорту..»), хочу зняти свій документальний фільм. Це все – хобі. А, наскільки воно серйозне – покаже час. Принаймні, з усім цим я нікуди не лізу і знаю своє місце: хобі є хобі.» 

 Ірен Роздобудько – успішний український письменник, в  арсеналі якого і  книжки, деякі з них – для дітей, і кіносценарії. «… в кожному творі в тій чи іншій спосіб я кажу: «Життя – одне, воно – коротке, кінець – єдиний для всіх. А тому – живіть, а не пристосовуйтесь. І – думайте, що і навіщо ви робите»».