Життя – це не тільки те, що людина прожила, але й те,що вона пам’ятає, й те, що вона про це розповідає.
Габріель Ґарсія Маркес
Обираючи дорогу, ми її не обираємо. Дорогу життя дарує нам Бог, а ми вже самостійно її мостимо, утверджуємо своєю працею, трудами цілого життя, бо відстань до мети – велика. Інколи йдемо, та не бачимо, не відчуваємо своєї дороги: ще не час, не ті обставини й нагода, а можливо, й не шукали.
Бесіди, думки-діалоги життя… Думки – живі й розумні істоти: «Думки – наче миттєві штрихи до внутрішнього портрета людини, стану її душі» (Андрій Содомора). Володіємо мертвими речами, споглядаємо розмаїття навколишнього світу, немовби мертвого, тому що не осмислюємо, не розуміємо законів його життя. Богдан Залізняк зрозумів важливість бесіди, думки-життя, живого спілкування, бо ж думки – це не просто пульсування свідомості, що спонукає до мисленного діяння, а й згусток енергії слова, рідного слова, рідної мови, дарованої нам Богом: «Мова – це необхідне удосконалення мислення і природний розвиток властивих тільки людині здібностей» (Олександр Потебня). Є над чим задуматися: «О. Потебня у праці “Думка і мова” стверджував, що мова не є засобом вираження готової думки. Мова – це насамперед діяльність, адже слово може модифікувати думку: “Коли створюється слово, тоді в мовцеві відбувається певна зміна того стану думки, яка існувала до свідомості”… Тому мовець не передає своєї думки іншому, а лише дає імпульси до пробудження власних думок співрозмовника: “Внутрішня форма слова, яке вимовляє той, хто говорить, дає напрям думці того, хто слухає, але лише збуджує цього останнього, дає тільки спосіб розвитку в ньому значень, не визначаючи меж його розуміння слова”» (Микола Ільницький, Мар’яна Гірняк, «Співзвучності і дисонанси, або діалог О. Потебні та Ф. Де Сосюра». В кн. Миколи Ільницького, «Знаки доби і грані таланту»).
Немає коментарів:
Дописати коментар