А якщо скинути з Шевченка кожух та велику шапку, у яких він здається дідом? Адже Тарас Григорович був дуже прогресивним чоловіком свого часу. І красенем, ба навіть, кажучи сучасною мовою, хіпстером, кажуть його дослідники. А як фліртував із дівчатами!
Тож спростовуємо стереотипи і знайомимось із новим для нас Шевченком напередодні його вшанування, пише газета Експрес.
У цьому нам допоможе Світлана Брижицька, кандидат історичних наук та заступник генерального директора Шевченківського національного заповідника.
Стильніший від Пушкіна
— Радянська ідеологія зробила з Тараса Шевченка старомодного селюка. А який він був насправді?
— Погляньмо принаймні на автопортрети Кобзаря. Не кожен чоловік може похвалитися такою приємною зовнішністю. Витончені риси обличчя, пишні вуса, довга борода, — сучасні хіпстери можуть тільки позаздрити його образу! У юнацькі ж роки своєю невинністю, що читалася на його обличчі, Шевченко теж приваблював дівчат. Не секрет, що він був надзвичайно вродливим хлопцем та мав свій неповторний шарм.
Він мав на зріст 1 метр 64 сантиметри, міцну статуру та приємні риси обличчя. Про це свідчать дані з формулярного списку солдата миколаївської армії. У документах можемо знайти такі слова: “Шевченко має хорошу поставу, волосся на голові та бровах темно-русе, очі темно-сірі, ніс звичайний. Усе в комплекті”.
— А як одягався Шевченко?
— Своєму виглядові Шевченко приділяв чималу увагу. У світських колах він завжди міг похвалитися прихильністю жінок. Поет стильно одягався і не шкодував грошей на вбрання, яке завжди відповідало останнім модним вимогам. Коли поет захотів одружитися з Ликерою Полусмак, то за власними ескізами навіть замовив пошиття фраку!
— А як же гроші? Одягатись стильно було недешевим задоволенням і тоді…
— Шевченко мав гроші. До порівняння, Пушкін на церемонію одруження не міг дозволити собі фрак. Шевченко ж не тільки навідувався до наймодніших магазинів Петербурга, а й вимагав, щоб вбрання шили саме за його начерками. Обходилося це недешево. Утім Шевченка, на той час модного художника, великі ціни не лякали. До нього за послугами зверталися одні з найбільших багатіїв культурної столиці Росії. Замовлень у було чимало. Подейкують, що Шевченка навіть величали “російським Рембрандтом”. На сьогодні поміж його робіт понад 1200 малюнків. Ледь не за кожен з них заплатили дуже щедро, інколи плата за портрет сягала сотні рублів. За ці гроші можна було жити місяць.
— Тоді звідки кожух, у якому всі його пам’ятають найбільше?
— Через суворий петербурзький клімат поет вимушений був носити грубий кожух та велику шапку. От російська пропаганда й перевернула образ поета і зробила його “дідуганом”. Шевченко ж розцінював свою масивну шапку як знак влади та старшинства. Через те він любив фотографуватися у такому образі. Дивно, що у нього немає портретів у вишиванці. Однак відомо, що Кобзар мав їх декілька і ніколи не минав нагоди одягнути.
Любив дітей, пісню і Бога
— Чи був Тарас Григорович віруючою людиною?
— У радянські часи твердили, що він був атеїстом. Однак поет виховувався за церковними канонами. Він був православної віри, хрещеним за християнською традицією. Шевченко з дитинства знав Псалтир, брав участь у церковних обрядах. Добре знав поет і Святе Письмо. Дуже багато уваги він приділяв саме Старому Заповіту. У його творах справді є богоборчі мотиви, однак слова “Бог” і “Україна” у Шевченковому доробку трапляється найчастіше. Сказати, що він був невіруючою людиною не можна. Але для Шевченка неприйнятною була сама інституція віри, тобто Церква.
— Чому?
— Там, на його думку, було дуже багато несправедливості, а люди до церкви йшли не для того, щоб пізнати Бога в собі. Шевченко писав: “Немає правди на землі, хіба що на небі”. У часи СРСР ці рядки переінакшили на “Немає Бога на землі, нема й на небі”. Тому припущення, що поет — атеїст, хибне. Шевченко — глибоко побожна людина, навіть у засланні настільною книгою його було Євангеліє. Він радше вів із Богом діалог, намагався дізнатися причину несправедливості, а не спростовував факт існування вищої сили.
— Яким пригадували Шевченка сучасники?
— Він мав гарний голос, знав багато пісень і ніколи не минав нагоди поспівати. Якщо ж читати його листування з родичами та друзями, то ледь не в кожному абзаці можна вловити нотки гумору й оптимізму. Чимало дослідників відзначають, що Шевченко дуже любив дітей. Малечі нічого не шкодував: ані грошей, ані любові. До нього дітвора дуже тепло ставилася. Особливо міцно товаришував із Дмитриком з родини Усакових, друзів поета. Хлопчик любив бавитися з Шевченком, називав його “дядьком з вусами”. Маючи зайву копійчину, поет завжди купував смаколики незнайомим йому дітлахам. Якось, перучи Шевченків одяг, служниця знайшла в кишені штанів банкноти. Шевченко сказав, що це — легкі гроші й треба їх витратити легко. Отож, накупувавши цілий віз солодощів, роздав сусідській дітворі.
А весілля таки було!
— Мабуть, Тарас Григорович і про своїх дітей мріяв?
— Наразі ніхто не заявив, що він потомок прямого Шевченкового нащадка. На мою ж думку, Шевченко просто не міг їх мати. У листуванні періоду заслання він пише про тяжкі недуги, які його атакують. Саме це могло спричинити неплідність Шевченка.
— Вважається, що поет ніколи не знав сімейного щастя, хоча не раз мав намір одружитись…
— Мушу вас перебити. Насправді завдяки найновішим дослідженням стало відомо, що Тарас Шевченко таки був одружений. За десять днів до своєї смерті він узяв заміж нікому не відому Анну Шарикову. Про це свідчить останнє дослідження Олега Вареника, петербуржця, родом з Черкащини. Чоловік знайшов документи про таємне весілля Шевченка, датовані 15 лютого 1861 року.
— Невже?
— Так, у 1860 році Шевченко в Петербурзі зустрів свого знайомого Івана Шарикова, колись дворецького, а на той час уже міщанина. Із собою він привіз свою названу дочку Анну, яку хотів видати заміж. Іван розповів Шевченкові, що мати дівчини померла при пологах, тому виховував Анну він. Поета ця історія розчулила, і він вирішив придивитися до Анни. Дівчина й справді захопила Шевченка!
Утім, побралися вони занадто пізно — невдовзі після весілля здоров’я Кобзаря підточила недуга. Дослідження також виявило, що свого останнього вірша під назвою “Чи не покинуть нам, небого…” Шевченко присвятив саме Анні. Мабуть, цю дівчину Шевченко дуже любив. У вірші він називає її “своєю убогою сусідонькою”, “дружиною святою”, “кралею”.
Бачимо, що перед смертю мрія поета про сімейне життя таки здійснилася, він пише: “Поставлю хаточку, садочок/ Кругом хатини насажу, /Прилинеш ти у холодочок, /Тебе, мов кралю, посажу”. Для Анни смерть чоловіка стала справжньою трагедією. Вона зберегла вірність Шевченкові, більше ніколи не вийшовши заміж.
— Дуже цікаво! А скільки ж разів жінки здобували серце генія?
— Першим юнацьким коханням Шевченка була Оксана Коваленко родом з кріпацької родини. У ній маленький Тарас шукав материнської любові: вона витирала йому сльози, завжди втішала добрим словом, пригортала та обіймала у важку хвилину. Здається, що надалі поет також шукав у жінках опіки та затишку, яких йому бракувало. Одна обраниця зміняла іншу, їх було доволі багато: полька Ядвіга Гусиковська, німкеня Амалія Клоберг, українка Надія Тарновська, донька князя Миколи Репніна письменниця Варвара Репніна, донька священика Феодосія Кошиць, актриса з Нижнього Новгорода Катерина Піунова, сватався до Харитини Довгополенко та Ликери Полусмак — і це ще не повний список обраниць Шевченка.
Утім ледь не кожне його кохання закінчувалося трагічно.
— Що ж було причиною?
— Або ж нерозділене кохання, або ж несприйняття Шевченка як зятя батьками дівчат. Серед дівчат були й такі, які не сприймали його як чоловіка, а тільки цінували в ньому талановитого поета.
Фатальною для Шевченка стала зустріч саме зі служницею родини поміщиків Макарових Ликерою Полусмак. За дівчиною, яка не розуміла його почуттів, він довго упадав. Купував їй багато подарунків, не шкодуючи грошей. Шевченко робив ескізи різного вбрання для Ликери, після чого віддавав для пошиття до французького магазину. Пара готувалася до весілля, однак Ликера повелася негідно й відмовилася від безкорисного кохання Шевченка. Після цього чоловік закрився і зневірився в жінках. Не раз друзі чули про них різкі слова від поета.
— Але й Тарас Григорович, мабуть, розбив не одне серце?
— Звісно. Адже він був дуже привабливим чоловіком, мав свій шарм. Тому й закоханих у нього жінок було досить багато. Цікаво, що поет умів привертати до себе увагу. До заслання він часто причаровував дівчат українською піснею. На балах починав розмовляти з панянками російською мовою, а потім переходив на українську й починав співати. Дівчатам подобалася така Шевченкова неординарність. І саме завдяки їй він закохував у себе багатьох! А ми й досі ще так мало про нього знаємо.
Немає коментарів:
Дописати коментар