У переліку 100 найкращих нон-фікшн книжок від The Guardian ця книжка на першому місці. Бестселер New York Times. Елізабет Колберт здобула за неї Пулітцерівську премію в 2015 році.
За останні півмільярда років було п’ять масових вимирань на Землі. Шосте вимирання, за прогнозами вчених, буде навіть більшим, ніж удар астероїда, що знищив динозаврів. Книга Елізабет Колберт змусить переосмислити фундаментальне питання про те, що значить бути людиною.
2. Адам Джонсон «Син начальника сиріт», «Клуб Сімейного Дозвілля»
Роман «Син начальника сиріт» з’явився в 2012 році після подорожі автора в Північну Корею. Перекладений майже на двадцять мов, роман приніс авторові низку літературних нагород, зокрема й Пулітцерівську премію за кращий художній твір 2013 року. Роман став «бомбою, що розірвалася серед ясного неба».
Події роману відбуваються в Північній Кореї початку ХХI століття. У країні, де править культ особистості, процвітають злидні, корупція та жорстокість влади до власного народу.
Головний герой роману, син начальника табору для сиріт, в 14 років стає солдатом, якого навчають боротися в темних тунелях, виритих в демілітаризованій зоні. Потім він стає викрадачем людей. В нагороду за «успіхи» його відправляють радистом на рибальське судно, яке насправді шпигує за іноземними кораблями. Згодом, після жорстокої «перевірки», Чон До потрапляє в Америку.
Історія його неймовірних пригод сповнена трагізму й жертовної любові. Автор навмисно згущує барви, але темніше за все — перед світанком…
Дія повісті «Хто вбив Паломіно Молеро?» охоплює лише дев’ятнадцять днів: короткий проміжок часу від скоєння злочину до його розкриття. А водночас — кримінальний сюжет, напружена атмосфера, в якій не бракує гумору та ліричних моментів, що дозволяють авторові дослідити хиби суспільства, де можливе жорстоке вбивство.
Вперше повість була опублікована в журналі «Всесвіт», 1988, № 8. Нещодавно вона вийшла друком, 3 березня в книгарні «Є» відбулася презентація.
Маріо Варгас Льйоса: «Я написав «Хто вбив Паломіно Молеро?» через обурення, яке викликало в мене вбивство молодого льотчика на базі військово-повітряних сил у Таларі, загадково замовчуване офіційною бюрократією».
Видавництво Alfaguara (Іспанія): Маріо Варгас Льйоса створює напружену кримінальну драму . У подіях, де домінує корупція і де соціальна дійсність країни позначена забобонами й нерівністю, правда перетворюється зрештою на різні правди, що переплітаються у вигадливих віддзеркаленнях. За допомогою засліплюючої й притягальної атмосфери ця книга вірно відтворює клімат доби й викриває злочини влади.
Письменник здобув Нобелівську премію з літератури в 2010 році «за зображення структури влади і яскраві картини людського опору, повстання і поразки». У 2014 році він відвідував Україну. А до презентації свого роману в Києві написав українським шанувальникам листа, де є слова: «Я знаю, який складний політичний момент переживаєте ви, загрожені сусідньою державою… Я зберігаю чудові спогади про вашу країну, де — я певен цього — справи йтимуть на краще завдяки зусиллям та мужності, які виявили ви в ці роки. Можливо, історія, розказана в „Хто вбив Паломіно молеро?“, нагадає вам, що, незважаючи на відстань, проблеми, які переживає суспільсво, де зневажається закон і де влада здійснюється і протиправний спосіб, дуже схожі. … Щось дуже подібне могло мати місце в Україні в ті часи, які, на щастя, залишилися позаду».
4. «Cмерть у душі» Жана-Поля Сартра, «Видавництво Жупанського»
Це третій том незакінченої тетралогії «Шляхи свободи», в якій яскраво виражені філософські, політичні, інтелектуальні та творчі переконання Жана-Поля Сартра, лауреата Нобелівської премії з літератури 1964 року (від нагороди відмовився).
У чому більше гідності: піддатися ворогові задля того, щоб уникнути марних жертв, чи вступити з ним у безнадійну боротьбу? Яка роль окремої особистості у вирі історії? Що може зробити кожен задля перемоги? Ці питання доводиться вирішувати героям третього тому трилогії «Шляхи свободи», і вибір кожного з них різний…
Світлана Алексієвич працює переважно в жанрі документальної літератури. До того ж, Нобелівської лауреатки 2015 — професійна журналістка. Її художньо-документальний роман говорить голосами «маленьких людей» про катастрофу, що перевернула світогляд цілого покоління, а заразом відхилила залізну завісу й підважила непорушну, здавалося, конструкцію радянської держави.
Роман, який вийшов 1997 року, створено на основі розлогих інтерв’ю з очевидцями та потерпілими від Чорнобильської трагедії: ліквідаторами та їхніми близькими, вимушеними переселенцями з уражених радіацією регіонів та самоселами «зони», посадовцями, від рішень яких залежали долі десятків тисяч людей, та дітьми, котрі знали, що народилися вже приреченими.
Українською мовою роман вперше вийшов 1998 року в перекладі Оксани Забужко. Причиною для перевидання стала не лише 30-та річниця аварії на ЧАЕС, а й актуальність його для нинішньої України. Оксана Забужко в передмові до книжки пише: «У тілі України з’явилася ще одна, після Чорнобильської, «зона відчуження» — окуповані території Донбасу, — і несподівано виявилося, що Алексієвич написала книжку не тільки про Чорнобиль — про те, чим він був і став для білорусів, — а й, куди більшою мірою, про «русскій мір», тоді ще званий «радянським»: про його внутрішню, генетичну запрограмованість на катастрофу як прямий наслідок системно здійснюваної серед населення «зачистки мізків».
Немає коментарів:
Дописати коментар