ЗГОРАЮЧИ САМ, СВІТИВ НАМ...

Це насамперед дуже відповідально - стати одним із перших лауреатів новоствореної Всеукраїнської літературної премії імені Івана Низового - Поета, громадянина, публіциста, прозаїка, полум'яного патріота, небайдужий голос якого упродовж 45 років надривно звучав на Луганщині .Не кон'юктурної, не кулуарної премії, спущеної "зверху", а заснованої посмертно донькою поета Лесею Низовою спільно з доцентом Острозької академії Анатолієм Криловцем за сприяння Рівненської обласної організації Спілки письменників України...Адже Іван Низовий , будучи не до кінця почутим "голосом Донбасу", як тепер модно говорити, спалював себе зсередини неможливістю щось змінити кардинально...Аби ж то дослухалися вчасно до його поезій ( більше 100 книг є у творчому доробку автора!) , до полум'яних виступів у пресі, можливо, не було б зараз деяких фатальних подій...Я щиро вдячна пані Лесі, Анатолію Криловцю, Рівненській обласній організації СПУ, за таку почесну нагороду саме за книгу поезій( щось у цьому є невипадкове) з назвою "Траєкторія самоспалення. Щоденникові записи у віршах"( автор передмови Д.Дроздовський, автори післямови В.Марчук і В.Карпук) . Це було ще й неочікувано, адже комітет повідомив про своє рішення за кілька днів до церемонії нагородження. Книги і авторів вони відбирали самі.
. Іван Низовий згорів від раку правої легені... Він часто задихався у атмосфері нерозуміння, несприйняття, згортання демократії на Сході нашої країни...Символічним бачиться мені й те, що сам І.Низовий удостоєний був премії Олекси Гірника - патріота, який вчинив акт самоспалення. Там було фізичне самоспалення, миттєве...Тут - внутрішнє, повільне і болюче... Хтось мусить палити себе, аби освітлювати шлях іншим...
Церемонія нагородження відбулася 15 січня в Рівненській обласній бібліотеці для молоді за участю громади міста. Грошові винагороди ми з письменницею Анною Лимич( головою Спілки, нагородженою за упорядкування книги "Революція гідності. Війна") долучили до видання п'ятитомника вибраних поезій Івана Низового ( саме про це мріє його донька Леся). Одну премію присуджено було посмертно молодій письменниці Марині Брацило ( загинула трагічно у 2013 ) за книгу "Шовкова держава"., ще одну буде передано організаторами в окупований регіон Луганщини Надії Кошель за книгу "Три пелюстки веснодня", ..Більше про цю подію написано тут:http://book-ua.net/Nahorodzheno-pershykh-laureativ-Vseukra…/ і тут :http://yunilibr.rv.ua/…/korotki-nov…/1913-zhyttia-moie-tryva Раджу прочитати деякі вірші Івана Низового, написані ще тоді, коли бути патріотом у тих регіонах було непросто...Пам'ять про Івана Низового зобов'язує нас міняти щось у собі , міняти щоденно...
***
Якщо судилося пройти
Через тортур пекельні муки,
То я пройду,
Нехай кати
Повідбивають собі руки
Об непоступливість мою,
Нехай обіб’ють собі ноги –
У цьому «доблеснім бою»
Їм не здобути перемоги!
Я неслухняним був рабом
І непокірним…
До свободи
Прийшов з розправленим горбом,
Як і годиться від природи
Нащадку славних козаків
З правічним духом українця.
Мій страх – породження віків –
Уже нічого не боїться!
Нехай готуються кати
До невідкладної роботи,
А я – готовий,
Донести
Свій хрест
Зумію
До Голготи.
І хай тоді росте трава
Над оскверненним – чистим – прахом,
Душа ж літатиме,
Жива,
У піднебессі
Вільним
Птахом!
1995

* * *
Ця мова могла
Народитися тільки в раю...
А ми, вахлаки,
Занехаяли мову свою,
І мову чужинців –
Підступно-отруйну змію –
Пригріли
В справік українському нашім
Краю!
Нас мова чужа
І принижує і зневажа
І нашу духовність з’їдає,
Мов крицю іржа, –
Вже й рідна земля нам чужіша,
Ніж просто чужа,
І байдуже нам,
Де цьому яничарству межа.
Ми – раю вигнанці,
І вигнано нас недарма –
За нашу любов
До чужих батога і ярма,
За те,
Що ми є,
А неначебто нас і нема,
За те,
Що язик галасує,
А мова – німа.
Ця мова могла
Зародитися тільки в раю
Для того,
Щоб люди створили любов і сім’ю,
І пісню таку,
Що натхнення дає солов’ю...
Чого ж бо ми так занехаяли мову свою?!
1988

* * *
…вони іще, мов таргани
Голодні,
Будуть лізти
У нашу хату,
Бо вони
Справіку хочуть їсти.
Вони їдять усе підряд,
Не лишень хліб та сало,
Свинячий рот, мов земснаряд,
Жере й жере – все мало;
Все мало смажених курчат.
– Давай живого м’яса! –
Кричить московський «демократ»,
А з ним і ласа маса.
Все мало вин і горілок
І прочих «їм» напоїв –
Під солонющий огірок
Налий крові терпкої!
…вони іще, мов сарана,
Впадуть на наше поле,
І здичавіє сторона,
Й постане поле – горе.
Їм, живоїдам, все одно,
Хто їх орду очолить,
Чи полукровка Жиріно…
Чи вишкребок Грачових…
Аби лиш визначив, куди
Направити ординців
Хмільних, веселих і рудих –
Гуртом – не поодинці!
1995
ІВАН НИЗОВИЙ
ПС. Творчу спадщину вивезла з окупованого Луганська донька поета. Вони зі старенькою мамою проживають зараз в орендованій квартирі на Львівщині.

Світлана Костюк