Степан Процюк. Під крилами великої Матері. Ментальний Майдан
Час, що минув від зими 2013-2014 років невпинно віддаляє від нас минуле, а сумні та славетні події, що тоді відбулися в столиці нашої держави переосмислюються майже всіма громадянами України. Ці рефлексії, тим чи іншим боком, знаходять відлуння і в мистецтві, а зокрема, й літературі. Саме таким відлунням тих подій є нова книга відомого сучасного українського автора Степана Процюка. Письменник, що живе та працює на Прикарпатті, на сторінках роману озвучив своє автентичне бачення не тільки подій на Майдані, але й внутрішнього світу та ментальності пересічних українців.
Події у творі відбуваються на зламі 2013-2014 років. Головний герой роману Лукаш через хворобу нирок опинився на лікарняному ліжку. В цей час, коли він вимучений болем та ліками прагне заспокоєння в Києві, розпочинається Майдан. Лукашу важко змиритися з тим, що через недосконалість власної природи він не може брати участь в доленосних подіях, що розгортаються в столиці. Крім того, він тужить за коханою Олесею, що живе далеко від нього. Вона – дружина іншого. Її чоловік – Віктор Іванович – російськомовний партієць-регіонал, що «пишався тим, що він є тезкою самого Президента» та «ревно поділяв усі гласні й негласні приписи та ідеали партії, особливо – «грабь награбленное»». Олеся вже давно його розлюбила і мріє про домашній затишок з Лукашем. З іншого боку, вона переживає за здоров’я чоловіка та, будьмо відвертими, боїться його.
Головний герой багато часу проводить в лікувальних закладах. Спочатку через хворобу нирок, а пізніше – через поранення. Лікарні, працівникам-білохалатникам та сучасній медицині автор приділяє багато уваги. Та це не дивно, адже сама лікарня є алегоричним образом хворої України, яка, цілком імовірно, являє собою «суцільне травматологічне відділення, пошматоване виразками, рвано-колотими травмами й вогнепальними ранами». З іншого боку, й сам роман можна інтерпретувати як хірургічний зріз тогочасної, ще майже сучасної, реальності.
Не залишає автор і без уваги ментальність українців. Адже «Ніколи Росія не могла б думати про українські території, якби не цей триклятий хохлацький мазохізм, це лакейське: «Чево ізволітє?», це плазування української кривенької качечки перед калічною Росією». І часто «Терпіння українців було подиву гідне. Навіть стоїчне. Навіть трошки відразливе. Чи загалом відразливе.» Але є надія. Вже з перших сторінок читач зустрічає козака Мамая в кросівках, який «вростає головою в небо, а ногами в землю, стаючи Гулівером із кобзою». Зростання кількості Мамаїв-дітей, Мамаїв-юнаків, Мамаїв у «кедах і галіфе» та «зеленій військовій формі» є символом відродження українського козацтва. Саме тоді, маємо всі сподівання, «Українець-гречкосій, зачуханий і покірний, народжував українця воїна.»
Архетип великої Матері, що супроводжує людство протягом всього його існування, займає важливе місце в книзі. Це і «дух матері», що витає над містом і «Богородиця в лікарняних обмотках» і образ бабусі Софії (а отже Мудрості), адже «Бабуся знала все про долю своїх батьків, дідів і прадідів. Бабуся <…>і зараз знає все про долю своїх дітей внуків і правнуків. Вона була епіцентром, звідки рухалися концентричні кола минулого і майбутнього». З іншого боку, це і молоденька «дівчинка Україна», яка «не уявляла, що колись <…> стане великою Матір’ю».
Новий роман Процюка, безперечно, не є розважальним чтивом та змушує до глибоких рефлексій і, безумовно, зацікавить не тільки шанувальників творчості автора, а й всіх, хто неупереджено готовий переосмислити недавні події нашої історії та не боїться власних висновків. Книга «Під крилами великої Матері» буде вдалим поповненням бібліотеки будь-якого інтелектуала.
Микола Петращук
Немає коментарів:
Дописати коментар