середа, 20 лютого 2019 р.

Названо лауреатів Шевченківської премії-2019
















 Комітет національної премії України імені Тараса Шевченка оприлюднив імена лауреатів 2019 року. 
Так, в номінації "Публіцистика, журналістика" перемогу здобули Богдан Горинь ("Святослав Гординський на тлі доби") і Оксана Забужко ("І знов я влізаю в танк").
В категорії "Музичне мистецтво" переміг Володимир Шейко.
Премією за "Візуальне мистецтво" відзначений Василь Чебаник ("Графіка української мови").
У номінації "Кіномистецтво" переможцем став Роман Бондарчук (фільм "Вулкан"), а в номінації "Театральне мистецтво" - Ростислав Держипольський.
У категорії "Література" переможця не визначили.
Наголошується, що результати голосування будуть представлені на затвердження президентові України. Премію традиційно вручатимуть на початку березня.
Шевченківська премія - найвища державна нагорода України в галузі культури і мистецтва. Заснована в 1961 році для нагородження за найвидатніші твори літератури, мистецтва, публіцистики та журналістики. Рішення про присудження премії приймає президент України на основі пропозицій комітету. Розмір Шевченківської премії з 2016 року становить 192 тисячі гривень.

понеділок, 11 лютого 2019 р.

Уривок з роману Василя Тибеля "Бурштин".

Чому відбувається бурштинова лихоманка на Заході України? Які надприродні сили задіяні у цьому кривавому бізнесі? Та що, окрім наживи, штовхає людей до нелегального видобутку «сонячного каменя»? Що залишиться в остачі, якщо відкинути від цього явища політику та гроші?
У книзі «Бурштин» Василь Тибель шукає відповіді на ці та інші питання і доходить неочікуваного висновку...
Захопливий роман, відзначений премією міжнародного конкурсу «Коронація слова» (2018), — чи не найперша в українській літературі спроба поглянути на бурштинову проблему на Поліссі в людському, а не політичному вимірі. Бурштин – це віртуозно збудований сюжет, що обертається навколо «сонячного каменя», органічне використання народної демонології та відчутний зв’язок із наївним мистецтвом.
ПРОСТО СЛУХАЙ:

Пропонуємо уривок з історичного роману Костянтина Тура-Коновалова «Крути 1918».

Вони хотіли кохати та жити,
Але взяли до рук зброю та стали на захист Батьківщини.
Січень 1918 року видався по-справжньому холодним. От-от на Київ мали рушити більшовицькі загони. Сини генерала контррозвідки УНР Андрій та Олекса опиняються серед оборонців залізничної станції Крути. Такі схожі, але й такі різні брати, обоє до нестями закохані у курсистку Софію, брати без роздумів рушили захищати Україну. Раптом стається непередбачуване: спалахує повстання на заводі «Арсенал». І на боротьбу із заколотом направляють елітні боєздатні частини. Супроти вишколеного війська Муравйова на станції крути лишаються тільки необстріляні студенти і юнкери. Ходять чутки, що серед українських загонів є агент більшовиків, який передає інформацію «червоним». Андрій ще не знає, що йому добре відоме обличчя зрадника… У горнилі бою, не шкодуючи власних життів, змагаючись за незалежність та любов. Сто років тому, як і сьогодні, без страху та сумнівів вони підуть у бій захищати найдорожче… 
Драматична історія про героїзм українських юнаків, заснована на реальних подіях.

ПРОСТО СЛУХАЙ:

неділя, 20 січня 2019 р.

Кращі детективи`2018 від «Кримінального чтива UA»


З року в рік одне й те саме: детективні та пригодницькі романи, які на Заході є фундаментом видавничої справи та книжкового ринку, в Україні лишаються на маргінесах. Більше двадцяти новинок на рік знайти просто нереально.

Деякі автори втомилися і йдуть, як В`ячеслав Васильченко. Деякі приходять, аби видатися в кількості 500 примірників, що нормально для поетичної книги і катастрофа для сегменту жанрової прози. Ще й стіна мовчання, на яку натикаються нечисельні автори: про них не пишуть не тому, що не хочуть, а тому, що не вміють, не розуміють контексту. Жодного зворотного зв`язку плюс грошей не заробиш.  
Тим не менше, сезон-2018 дозволив зібрати хоч традиційно невеличкий, але – як ніколи гідний врожай. У переліку, який подається нижче, вже другий рік нема творів формату «кращі з гіршого». Кожна книжка варта того, аби незабаром поповнити поки що уявне багатотомне серійне видання «Український гостросюжетний роман». Більшість – в історичних чи ретро-локаціях, а один – узагалі радянське ретро, яке може видатися досить суперечливим. Мовляв, чи треба нинішнім читачам показувати тоталітарні часи не в траурних, жалобних тонах. Попри це, все логічно: і авторський, і читацький інтерес до нашої далекої й не дуже історії досі в тренді. 
Нагадую: перелік письменників подається за абеткою, тому перша позиція не означає першого місця.
1.     Леся Демська. «Літо психіатра»
Невибагливий, демократичний за обсягом, не шедевр, а претензія лише одна: розважити читача на той час, поки читає. Саме такого детективу формату «на кожен день» катастрофічно бракує українському книжковому ринку. А книжковий бізнес і розвивався саме з такого старту: нічого особливого, просто розвага. Львівський психіатр лікує нерви в селі, де мало б бути спокійно й тихо, відповідно до міських легенд про село. Аж гульк – серійні отруєння, і підозрюється майже все село. Як тут не почати приватне розслідування, бо поліція ж далеко в місті…

 
Є такий вислів – маленький шедевр. Не люблю його, та в даному випадку дозволю собі вжити. Ретро-детектив, причому – радянське ретро. Ностальгія, в яку треба вдумуватися й зрозуміти глибинний посил автора: нема, за чим особливо сумувати. Так, у тій країні минуло дитинство багатьох з нас. Проте дитинство могло б пройти інакше, аби не піонери з комсомольцями, понурий радянський побут і маленькі трагедії планетарного масштабу. Сільський дільничний шукає крадених курей – а знаходить труп молодої односельчанки. Яку вбили не ті, кого вирахував сільський детектив. Бери вище – система. І все це з розказано від імені двох героїв, з легкою щемливою іронією. Назвете цей детектив психологічним – навряд помилитесь. 

3.     Ілларіон Павлюк. «Білий попіл»
Той рідкісний випадок, коли детективний роман вітчизняні книжкові оглядачі не обійшли увагою. Пояснення тому: автор-дебютант пропонує легку постмодерну гру. На це в українському культурному просторі відразу роблять мисливську стійку. Проте забувається інше. Ілларіон Павлюк новачок у художній прозі, проте досвідчений кіно-й телепродюсер, журналіст та сценарист. Тому інтрига й сюжет чітко репрезентують зразок жанрової, прямим текстом – розважальної прози. В якій розгублений український критик все одно шукатиме подвійні та потрійні денця. Бо не просто ж так автор наклав сюжет на код знаменитого гоголівського «Вія». Герой, якого звуть Тарас Білий, повинен знайти філософа Хому Брута – вбивцю панночки-відьми, доньки сотника Засухи. Що далі – читайте з задоволенням.
 4. Юрій Сорока. «Куля для вовкулаки»
Роман раніше не потрапив у загальний огляд лише тому, що книжка з`явилася перед кінцем року. Тим не менше, вона серед кращих. Це не дебют, Юрій Сорока вже кілька років тому видав непоганий детектив «Арахнофобія». Тепер він пропонує історичний детектив із елементами готики, обіцяючи продовження циклу. Сімнадцяте століття, Поділля, Меджибіж. Вбито Олександра, безпутного сина місцевого шляхтича Адама Синявського. Не просто вбито: все вказує на втручання потойбічних сил, справу лап та зубів вовкулаків. Лише колишній курінний отаман Семен Паливода може розібратися, хто кому лікантроп. І на першому етапі приватного розслідування козак – супермен таки бачить перевертнів на власні очі, ще й стає з ними до бою. Хай фінальну битву трошки псує метод «Бог із машини» - загальне враження від читання від того лишається гарним. 
5. Віктор Янкевич. «Тенета»
Ще один дебют – і знову вдалий. Ще й на актуальну тематику: мережева злочинність. Соціальні мережі вбивають буквально. Якась загадкова віртуальна Алла доводить до самогубства кількох молодих жінок, котрі пережили особисту маленьку трагедію. Серійний убивця-маньяк, яких ховається в інтернеті, а тому невловимий: вже цікаво. За вбивцею полює журналістка Раїса Рудь, і найкращий спосіб знайти маньячку – викликати вогонь на себе. Додатковий бонус для читачів – невеликий обсяг. Реально проковтнути за вільний вечір. 

понеділок, 14 січня 2019 р.

Чому останні роки свого життя Оскар Уайльд провів у вигнанні та під чужим прізвищем


"Якби мені довелося заповнювати переписний опитувальник, я б у графі "вік" написав "19 років", в графі "професія" – "геній", а в графі "недоліки" – "талант", – так говорив про себе один з найвідоміших письменників XIX століття Оскар Уайльд.
Впевненості у власну неперевершеність талановитому митцю не бракувало. І не дивно, адже він завжди перебував у центрі уваги та був улюбленцем суспільства.

Народився літературний геній в Дубліні у 1854 році. Зростав у достатку, його батько був відомим лікарем, а мати знатною світською дамою, яка писала вірші. Родина з дитинства привчила хлопця до високого мистецтва та до культу краси, який панував у домі.Йому симпатизували такі відомі постаті тодішнього літературного життя, як Еміль Золя, Віктор Гюго та Поль Верлен. А успіх і неймовірна слава прийшли до нього дуже рано та легко.
Оксар Уайльд
Оксар Уайльд
На початку 1980-х років Оскар Уайльд видав свою першу збірку віршів. На той час він вже був широко відомий завдяки своїм відвертим судженням та неординарній поведінці. 
Його дивакувате вбрання привертало увагу усіх навколо. В Уайльда був свій особливий стиль, який незмінно доповнювала пофарбована у зелений колір гвоздика в петличці.

Через три роки автор видав збірку оповідань, яка отримала назву "Злочин лорда Артура Севіля та інші оповідання", а також свій найзагадковіший та найвідоміший роман "Портрет Доріана Грея".У 1881 році він вирушив на так зване "завоювання Америки", де читав лекції та проповідував ідеї "нового відродження в англійському мистецтві". Після цієї поїздки він на деякий час переїхав у Лондон, проте згодом повернувся у Дублін, де й видав у 1888 році збірку "Щасливий принц та інші казки".
Це єдиний роман у доробку письменника. Твір, який приніс Уайльду світове визнання, він написав за рекордно короткий термін – всього за три тижні. Роман екранізували 25 разів. 
Портрет доріана грея
Одна з екранізацій роману "Портрет Доріана Грея"
Пік слави Уайльда припадає на кінець XIX століття. У цей час письменник звернувся до драматургії й написав цілу низку п’єс, про які із захопленням відгукувався сам Бернард Шоу. Проте це визнання і популярність письменника згасли впродовж такого ж короткого часу як і з’явилися.
У 1895 році англійський суд висуває Оскару Уайльду звинувачення у содомії та засуджує його до двох років ув’язнення та виправних робіт. Умови у в’язниці були жахливими, деякий час Уайльду забороняли читати і писати, його книги зняли з продажів і припинили ставити вистави за його п’єсами.
Від нього відвернулися усі, навіть сім’я: дружина разом із двома дітьми переїхали й Уайльд більше їх ніколи не бачив. Письменника звільнили з-під варти у 1897 році, але змусили покинути країну.
Дружина Оскара Уайльда
Дружина Оксара Уайльда 
Останні роки життя Уайльд провів у Франції. В чужій країні, колись екстравагантний літератор, який жодного дня не обходився без уваги, більше не хотів вирізнятися.
Він оселився у дешевому готелі в Парижі та почав називати себе Себастьян Мельмот. Страшна хвороба, від якої він згодом помер, швидко прогресувала: гострий менінгіт здолав Уайльда у 1900 році.
Поховали його на кладовищі для бідних, проте через десять років прах перенесли на Пер-Лашез, один з найвідоміших цвинтарів Парижа. Сьогодні його могила є одним із найбільш відвідуваних місць французької столиці.